Нехай працюють, не волинять.
І, якщо чесно всім сказать,
Вони для того і родились,
Щоб вас – чарівних – розважать.
Бо почуття дані людині,
Щоб ними душу солодить,
Отож, і кланяйсь їм віднині,
Й радій, що хочуть вас любить.
Брехня! Не вірю, що не хочеш,
Бо знаю точно – хочеш жить,
Бо не підскубувала б брови,
Щоб не хотіла ти любить.
По днях перуки б не крутила,
В міні-спідничці б не пішла,
Якби життя ти не любила,
Якби одною буть могла.
Брехня те все, що говорила,
Бо небо – вічно голубе,
І не мене ти обдурила,
А обдурила ти себе.
Якщо ховалась від кохання,
І не бувала ти в гаю,
Щоб хтось не вліз в ту Божу скриньку
Де носиш радість і біду.
Бо надто дуже вже боялась,
Що взнає все це твій папан,
То ж краще ти іди в чорниці,
І бережи свій ураган.
А тих, які життя бояться,
Я б посадив всіх в «чемодан»,