Змагатись зо мною — часу даремна трата,
Ану, дожени спочатку мого брата.
Раз, два, три! Ну-бо швидко!»
Побігли вони, ледве видко,—
Чортеня по березі морському,
А заїнько в ліс додому,
От, море все обкруженявши,
Висунувши язик, мордочку піднявши.
Прибігло бісеня, задихаючись.
Мокре геть, лапкою втираючись,
Мислить: «Нічим Балда собі не зарадить!»
Зирк — а Балда свого братика гладить.
«Братику, — каже, — любий та милий.
Утомивсь, бідолашний! Відпочинь,
наберись сили!»
Чортик отетерів,
Хвостика підібгав, геть присмирнів,
До братика боком заходить.
«Почекай, — шепоче, — принесу зараз подать».
Пішов чортик до діда, каже: «Біда!
Перегнав мене менший Балда!»
Старий чорт узяв тут думати думу,
А Балда наробив такого шуму,
Що все море замутнилось,
Хвилями так і розходилось.
Вилізло чортеня. «Годі,— кричить,—
Подать тобі принесемо вмить.
Тільки слухай: бачиш цього дрібка?
Кинути його нехитра штука,