Матимеш подать за всю пашу родину.
Постривай, вишлю свого внука».
Балда мислить: «Чортика обдурить не штука!»
Виринуло те бісенятко,
Занявчало, як голодне кошенятко:
«Здоров, Балдо-селючок, здоров!
А по яку-то ти подать прийшов?
Жодних податей чортячому народу
Не доводилося платити зроду.
Ну, та дарма, — бери, лишень умова
З нашого обопільного слова,
Щоб надалі уникнути нам горя:
Хто скоріше з нас оббіжить круг моря.
Той і подать візьме сповна;
У мішку там готова буде вона».
Засміявся Балда лукаво:
«Ех, ти ж, нерозумна прояво!
Де тобі змагатись зо мною,
Зо мною, з самим Балдою?
От уже послали супостата!
Пожди лишень мого меншого брата».
Пішов Балда в близький лісок,
Спіймав двох зайчиків та в мішок.
Знов до моря він приходить,
Чортеня край моря знаходить.
Держить Балда одного зайку за вуха:
«От тепер ти нашої музики послухай!
Ти, чортенятко, іще хлопченятко,
Супроти мене і зовсім малятко.