Загадай ти роботу Балді таку,
Що ніхто б не зробив на людськім віку
Тим ти і лоб захистиш від побою,
І рахунки свої закінчиш з Балдою».
Тут зробилося попові веселіше,
Поглядає він на Балду сміливіше,
Став він, гукає до Балди:
«Вірний мій слуго, а йди-но сюди!
Слухай: чорти мені подать велику
Підписалися платити довіку.
Луччого прибутку не бажати,
Та недоплатників за три роки багато.
Як наїсися ячменю свого ти,
Іди виправ подать із бісоти».
Балда, не чувши ніякого горя,
Пішов та й сів край берега моря;
Там узяв він мотузку крутити
Та кінець її в морі мочити.
От вилазить з моря старий Біс,
Каже: «Який тебе вітер заніс?» —
«Та от мотузкою хочу море морщить
Та вас, прокляте плем’я, корчить».
Впала Бісові на серце туга:
«Скажи, за що така нам наруга?» —
«Як за що? Почали ви нас гнівити,
Податі не хочете платити.
До'бра ж тут буде нам утіха,
Вам, собакам, не утекти від лиха».—
«Балдонько, зажди ще час-годину,