Мартин. О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака! Грабитель! За що ж?
Трохим. Каже, що на вас накинули ’ чинш і поки не заплатите — не віддасть.
М а р т и н. Не. віддасть?.. Бери паЛицю і1 мені знайди доброго дрючка!.. Я їм покажу... Я... Ми їм покажемо!
Т р о х и м. Ні, пане, я не піду. Він похваляється і вам. на спині горба зробить. Каже: Боруля добивається бумажного горба, а я'йому на спині горба иадрюкую.
Мартин. Хто це казав?
Трохим. Економ.
Мартин. О, хлоп поганий! Він, наймит Красовського, мені горба зробе? Мені?.. Та я... Запрягай коней, поїду зараз в стан! Це грабіж, грабіж!...
Трохим. Нема ж натачанки ще з города.
Мартин. Біжи до Сидоровички, позич.
Трохим пішов.
Граблять!.. Граб... Граб... Це мені ще і на руку — нехай граблять!.. Разом за все отвіт даси! Ні, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що діло в герольдії... апеляція... стрічний іск йому в печінку сіли...
0 пресвята діво! Вмішайся в моє діло, поможи мені ворога свого доканать.
Входе Трохим.
Трохим. Там прийшов Омелько..
Мартин. Який Омелько?
Трохим. Та наш же Омелько.
Мартин. Сам?
Трохим. Сам.
Мартин (набік). Що ж це за знак: і забарився, і жениха не привіз? (До Трохима.) Запрягай же свіжих коней у нашу натачанку, та поїдемо, зо мною у стан, а , Омелько нехай зараз іде в хату...
Трохим. Він боїться іти в хату.
Мартин. Чи ти не здурів? Чого він боїться?
Трохим. Та коней наших покрали в городі.
Мартин. Як?.. О господи! Нова напасть... Тягни його сюди, за чуба тягни! (Біжить до дверей.) Омелько! Ірод! Супостат! Іди в хату!
Входе Омелько, босий.
Де коні, азіят?
Омелько. Украли.
Мартин. Украли?
1 Омелько. І чоботи, і кобеняк украли...
Мартин. Як же в тебе голови не вкрали?
Омелько. Бо нікому не потрібна: у кожного є своя, хоч