Палажка. Здається мені, що з’їхав: не велиш ні мені, ні, дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується...
М а р т и н. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумієш?
Пал а ж к а. Одно розумію, що ти стерявся розумом.
Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тя-ме — як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було, так і нема!
Палажка. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.
Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!
Палажка. А де ж він у біса, той... ростератор?
Мартин. Регістратор.
Палажка. Та не вимовлю.
Мартин. Ото-то ж бо й є! Пр иїде, душко, приїде! Про нього ж я й казав Степанові на од’їзді — чула?
Палажка. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха — тілько роздратував мене... Ну, а Марися?.. Ти ж її питав,— може, вона не схоче?
Мартин. І питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!
Палажка. Дай боже! Хіба я їй ворог?
Мартин. І я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!.. Тілько ти, Палазю-душко, зді-лай милость, не супереч мені, слухай мене.
Палажка. Не дратуй мене, то все буду робить, як 'звелиш.
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе са-муварь, чаю, сахарю і... кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Палажка. А коли ж приїде жених?
Ма рти н. От Омелько привезе звістку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствія вийдуть.
Палажка. То я ж зараз і піду, бо, може, сьогодня й привезе.
Мартин. Іди, іди, душко! Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські. • .
Палажка пішла.
ЯВА III
Мартин, а потім Трохим і Омелько.
Мартин (один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечір Протасія; він гарно і багато уміє балакать... А важко і в дворянстві жить: розходу, розходу,— самим робить якось не приходиться...
; „ , Входе /Г р о х и м.
Трохим. Пане! Наших дві пари волів і дві корови зайняв економ у двір.
Мартин. Де ж вони паслись?
Трохим. Та в череді, з череди й зайняв!
Мартин. Як вій смів?!
Трохим. Так пан Красовський звелів.