Вернувшись додому, я шпурнув примірник, що привіз із цензури, під стіл. М. К. Заньковецька, бачачи мене дуже схвильованим, зацікавилася, в чім діло, і я їй розказав про всі митарства, що мені довелося пройти, і що все ж таки зробити нічого не міг. На цю нашу розмову входить дівчина-служниця і каже, що якісь два пани бажають бачити панію.
— Просіть!
По хвилі ввійшли два пани, один військовий, другий цивільний і, познайомившись, почали просити М. К- Заньковецьку взяти участь у благодійнім спектаклі (не пригадаю вже тепер, на яку користь).
— Добре, я з великою охотою візьму участь у вашій виставі, але й собі буду просити вас, панове, помогти мені в одній маленькій справі,— каже до них М. К. Заньковецька.— Ви тутешні, маєте великі знайомства, і, певно, вам це легко буде зробити.
Гості слухали її уважно і один наперед другого згоджувалися до послуги.
— От,— каже,— один автор присвятив мені п’єсу (п’єсу присвятив автор їй), п’єса дуже гарна, мені подобалася, але не знаю, через що цензура не дозволяє її. Коли ви дістанете дозвіл, я згоджуюся навіть її по* ставити на вашу користь.
— Можно видеть экземпляр? — поцікавився цивільний.
Примірник йому показали.
— А приблизительно с содержанием этой пьесы вы можете меня познакомить?
Я розповів текст п’єси, і він, по-французькому звернувшись до військового (либонь, був певний, що французької мови хохли не розуміють), сказав:
— Это я устрою через Феоктистова.
— Это очень просто,— відповів йому військовий.
— Вы позволите мне взять этот экземпляр? Через час, самое большее два, вы получите ответ,— звернувся люб’язно цивільний до М. К. Заньковецької. Та, розуміється, згодилась.
-т- Итак, если эта пьеса будет разрешена, мы можем рассчитывать на ваше любезное участие в нашем спектакле?
— Розуміється,— впевнила його М. К. Заньковецька.
— И может быть поставлена даже «Наймичка?» — придавив військовий на «йчка» замість «Наймичка».
— Даже «Наймичка», — упевнила гостей Марія Костянтинівна.
Гості, уклонившись, вийшли, а ми сіли обідати. Минула, може, година
після візиту гостей, ми тільки що скінчили обід, як явився знов один
з них, цивільний, і оповістив:
— Ваша пьеса разрешена. Через час вы можете ее получить. Теперь прошу мне дать для напечатания афишу «Наймички»,
Афішу я йому дав, і він поїхав.
Цікавість мене страшенно розібрала, як можна на одному й тому ж примірнику написати дві години раніше: «неудобна для представления», а через дві години пізніше: «разрешена к представлению».
Я поїхав до Головної управи в справах друку. Приїжджаю. Мене зустрічає той самий секретар і, привітно ухмиляючись, питає:
— Где это вы нашли таких ходатаев?
Кажу:
— Вже де найшли, то найшли, а тепер давайте примірник.
— Извольте! — і дає мені мій же примірник. Дивлюся — і очам своїм не вірю. Перша сторінка з заголовком вирізана, замість неї приліплена друга і написано: «К представлению дозволена». Я перекинув кілька сторінок і, віддаючи примірник секретареві, кажу: «Ще не зовсім вона дозволена».
— Почему? — єхидно ухмильнувся секретар.
— Скріпи,— кажу,— нема. А то ви, підрізавши першу сторінку, а не скріпивши її з другими, скажете, що я підробив дозвіл.