Зося стає рядом з Савою.
Ні, пане Жезніцький, ти не підійдеш так під пару панні Зосі, як от Сава. Глянь! Замість батьків я вас благословляю.
Сава і Зося стають перед Потоцьким навколішки і цілують його
в руки.
Жезніцький. Триста дияволів!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Пуща. Печера в скелі.
ЯВА І
Медвідь і Г р и в а. Перше Грива, вилазить з печери.
Грива. Якове! А ти на де-реві?
Голос. Сидю в гнізді й чатую.
Грива. Чатуй, чатуй! Ти хоч і кривий, а ухом своїм та оком нас оберігаєш більш, ніж шаблею.
Голос. Я чую, десь далеко їдуть верхові, але не видко ще.
Грива. І дасть же бог такеє око й ухо!
Голос. Еге! От же й не вглядів, як з-під землі винирнув якийсь чоловік і сюди прямує.
Грива. Один?
Г о л о с. Один.
Г рив а. Один, то байдуже! Це, певне, не ворог.
З-за кущів витикається голова.
Хто там?
Медвідь (виходить). Я!
Грива. Медвідь! Здоров, брате.
Обнімаються.
А ми вже думали, що ти десь згинув.
Медвідь. Мало не згинув.
Грива. Півгоду ми тебе не бачили. Де ж ти пробував? Медвідь. Після того, як Сава кіш наш зруйнував, я
з купою малою скрізь хазяйнував, поки той ирод Сава не наскочив
Грива. Харциз!.. Зрадник!.. Падло! Унадився до ля-шеиьків в Польщу паном жити...
Медвідь. Та й ловить гайдамаків по степах... та ще, иродів син, що вигадав: скрізь універсали розіслав і кличе гайдамаків до себе, даруючи їм землі і вільготи.