А як надує, зараз простує на другий путь. Тим він живе, тим він і дише,
Що повсякчас векселя пише,
Чув? Це мої стихи. У мене, брат, цього матеріялу на воза не забереш. Тридцять літ меж людьми живу — знаю, хто чим дише... Опит — велікоє діло. От засяду зимою і напишу комедію малоросійську:
Еней був парубок моторний9 І хлопець хоч куди козак...
Ха-ха-ха! Чув? Тепер всі пишуть: крадуть у других і видають за своє, а як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долоні. От тілько немає часу тепер, треба деякі діла покінчить. Особливо тут є один предмет на Боковеньці... не тим голова забита. Слухай, Роман! Цей предмет не дає мені спокою ні вдень, ні вночі; я хочу побалакать з тобою. Не думай собі, що я так дурно по світу ходжу... ні... Та якби я хотів, то й зараз би доказав. Мені тілько засісти, то змаху напишу — що завгодно... Тілько не до того мені. Хочеш пристать до мене в компанію?
Роман. Писать що, чи як? Я до цього не зроден.
Копач. Ні! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що завгодно. Хочеш — комедію, а хочеш — прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш гроші мать?
Роман. Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?
Копач. Оце! Яке ти сказав слово — украдемо! Боже борони! Ти собі цього не думай... Я, слава богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всі знають.
Роман. То яка-небудь комерція, чи що?
Копач. Тут пустяшная комерція: позич де-небудь рублів п’ятдесят,— тобі повірять,— і ми достанем силу грошей. Вір, це моя судьба, само провідєніє мені цей путь указує.
Роман. Може, фальшивих?
Копач. А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.
Роман. Щось ви давно їх копаєте, а ще нічого не викопали.
Копач. То все нічого не доказує;. Іщітє — і обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, післязавтра — міліон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду гроші — годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать, все одно гроші, я за год напишу стілько, що й на воза не забереш. А тілько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вік шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо — все пополам. Станеть і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік... Правда, ми ще не жонаті, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспіємо. Ти тілько те відьми — які предмети: скала... та яка скала? Прямо шапка; балка так і балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висічені оскардами; один показує на восток, другий — на запад; і посередині в землі одкопав кам’яну фигуру чоловіка, робота чудова, тож оскардами висічена. Як ти думаєш, хто 6 дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш і тоді зразу згодишся. Я тебе люблю і хочу з тобою попробовать щастя.
Роман. Це ви мене дуже заохотили... Що ж, поїдемо, тілько щоб батько не знав.
Копач. Секрет, секрет! Отоді, як вивернемо червонців бочонків п’ять, тоді тілько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит — велике діло!
Входять Параска і Мотря.
Поговоримо потім. Здравствуйте, Івановна!
ЯВА V
Ті ж, Параска і Мотря.
Параска. Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волів?
Роман. Та забалакався, я зараз повечеряю та й піду.
К о п а ч. А ви ще не вечеряли? Це добре діло, бо й я не вечеряв.
Параска. То ідіть же у ту хату, там вечеря стоїть на столі.
Копач. Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потім ти до волів, а я в клуню на солому, можна?
Параска. А чому ні — спочивайте з богом.
Копач. Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав — встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув... Хе-хе-хе! (Вийшов.)
Роман. Скажете, мамо, батькові, що тут приїздив жид і сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обідню пору з грішми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов.)
ЯВА VI Параска і Мотря.