Г е р ш к о. Ой боже мій! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.
Роман (дає кружку). Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робітник, увійшов, я не хотів вас лякать..
Г е р ш к о (напившись води)-. Дай господи, щоб ето минулось благополучно, а єслі ви мені растроїлі нерви, то будітє мєня возіть на свой счот на лімаиє.
Р о м а н. Оце лихо! Якби ж* я вас ударив, а то поцілував.
Г е р ш к о. Я думав, що ви мєнє кусаєте і хотітє мєнє перекусивать горло... Ох! Гдє* отєц?
Роман. Поїхали кудись.
Г е р ш к о. Це погане діло.
Роман. А що там трапилось? Скажіть мені.
Г е р ш к о. Мені нужно бачиться з батьком... Одначе не забудьте сказать йому, що бил Герілко Маюсрес, нащот землі, пусть завтра батько будєт у Смоквинова з грішми, в обідню пору, і я там буду,,— бо ми потеряем землю. Жолудь з рук вирве.
Роман. Добре,, скажу.
Входе Копа ч.
Ті ж і Копач.
Копач. Здоровенькі були! (Побачивши жида.) А-а!
Перед паном Хведором Ходить жид ходором,
І задком-передком Перед паном Хведорком6.
Хе-хе-хе!
Гершко. Господін, што вам от мінє завгодно, я ніка-кого Хведора не знаю.
Копач (грізно). Де цимбали? Грай, псявіро!7 Гершко. Какіє там цимбали? Чого ви чіпляєтесь? Іграйтє сєбє, єжелі ви музикант.
Копач (до Романа).
Аж корчма трясеться,
Вальса ляхи оддирають та мазура 8.
(До жида.)
А жид пляше та нищечком:
«Шляхетська натура!»
Гершко, Я вас не понімаю, говоріте сібє, сколько угодно.
Копач. Хе-хе-хе! Де тобі поиімать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю всі напам’ять.
Гершко. Не нужно міні ніяких ваших стіхей. (До Романа.) Скажіть же отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє діло, с тєм до свіданья. (Іде.) Копач. Слухай, як тебе?
Г е р ш к о. Я до вас ні маю нікакого прікосновєнія, і нам нечего рекомендоваться. (Виходить.)
Копач (вслід).
Жид мудрує, як би кого надуть,