Прокляті: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Цього дня, місяця чи століття я підключаюсь до автоматизованого робочого місця, отримую крики й погрози, розпитую людей щодо їхніх уподобань як споживачів шарикових ручок, коли відбувається щось несподіване. До системи надходить телефонний дзвінок. Вхідний дзвінок. На мене кричить якийсь придурок, що жує м'ясний рулет, коли в гарнітурі раптом лунає сигнал дзвінка. Схожий на сигнал з іншої лінії. Я навіть гадки не маю, звідки він йде: з Землі чи з Пекла, а визначник номера блокований. Тієї ж миті, коли любитель м'ясних рулетів кидає слухавку, я натискаю Ctrl+Alt+Del, щоб звільнити свою лінію, і кажу: «Алло!»

Дівчачий голос питає:

— Це Меді? Ви Медісон Спенсер?

Я питаю: а вона хто така?

— Це Емілі, — каже дівчина, — з Британської Колумбії, — та, тринадцятирічна. Дівчина з дуже важким перебігом СНІДу. Вона перенабрала мене, й уточнює: — Ти справді мертва?

Як цвях в одвірку, кажу я.

Ця Емілі зауважує:

— Я перевірила, ти дзвониш мені з Міссули, штат Монтана…

Я кажу: ще б пак…

Вона питає:

— Коли я тобі передзвоню за твій рахунок, ти погодишся сплатити його?

Звичайно, кажу я. Спробую.

І ось — клац! — вона кладе слухавку.

Напевно, не зовсім етично робити особисті дзвінки з Пекла, але так роблять усі. По один бік у мене сидить хлопець-панк, Стрілець, сидить так близько, що його затягнутий у шкіряну куртку лікоть майже торкається мого светра. Стрілець бавиться з великою англійською булавкою, що стирчить у нього з щоки, і каже у гарнітуру: «Ні, чесно, я вважаю, що ти ще й неабияка гаряченька, — і додає: — Коли твій рак шкіри дасть метастази, нам з тобою треба буде десь добряче зависнути…»

Біля другого ліктя в мене сидить цей башковитий Леонард: він дивиться в одну точку й каже в мікрофон: «Ферзь переходить на G5…»

Поки я сиджу тут, і голова в мене затиснута в гарнітуру, навушник прикриває одне вухо, дріт від мікрофона обмотаний навколо голови так, щоб сам мікрофон майже торкався губ, — наді мною нависає Бабетта: вона намотує круги й ріже мені волосся манікюрними ножицями зі своєї сумочки, роблячи мені найідеальнішу зачіску «паж» із перпендикулярним чубчиком. Навіть їй байдуже, що я спілкуюся за рахунок Пекла.

У мене знову дзвонить телефон, і механічний голос повідомляє:

— У вас телефонний дзвінок за рахунок абонента від…

І дівчина з Канади, хвора на СНІД, додає:

— …Емілі.

Комп'ютер питає:

— Ви згодні сплатити за дзвінок?

І я кажу — так.

У гарнітурі лунає голос Емілі:

— Я дзвоню лише через те, що в мене надзвичайно надзвичайна ситуація, — пауза. — Батьки хочуть відвести мене до чергового психіатра. Як ти вважаєш: мені краще піти до нього?

Я хитаю головою й відповідаю:

— У жодному разі.

Рука Бабетти хапає мене за шию, її пофарбовані у білий колір нігті уштрикаються мені в шкіру, доки я не припиняю рухати головою.

— І не дозволяй їм годувати тебе «ксанаксом», — додаю я в мікрофон. З власного досвіду можу зазначити: я ніколи не відчувала себе гірше, ніж коли розкрила душу якомусь психотерапевту, а потім зрозуміла, що цей так званий фахівець — справді просто тупак, і я щойно відкрила свої найтаємничі таємниці якомусь бовдуру, одна шкарпетка у якого коричнева, а інша — блакитна. Ви можете відчути те саме, коли побачите, що на задньому бампері його «Хаммера НЗТ» з дизельним двигуном наклеєний стікер «Земля дорожча за все!» Чи помітите, як він копирсається в носі. Ваш дорогоцінний наперсник, від якого ви очікували, що він вилікує вашу спотворену psyche, в якому знайшли притулок ваші найпохмуріші зізнання — він просто якийсь козел із дипломом магістра. Щоб змінити тему, я питаю в Емілі, як так сталося, що вона підхопила СНІД.

— Як іще це могло статися? — питанням на питання відповідає Емілі. — Від свого останнього психотерапевта, звичайно.