Натиснувши на ручку на машині, демон питає:
— І тобі справді тринадцять років?
Відповідь знову ствердна.
Демон питає:
— Чи відрікаєшся ти від Сатани та його справ?
Це легке питання; я знизую плечима і кажу:
— Так, чому б і ні?
— Ні-ні, — каже демон, — дуже важливо, щоб відповіді були лише «так» чи «ні».
Я кажу:
— Пробачте.
Демон питає:
— Чи визнаєш ти Господа Бога єдиним і правильним Богом?
Знову дуже легке питання, і відповідь я даю просто на раз:
— Так.
Демон питає:
— Чи визнаєш ти Ісуса Христа своїм особистим Спасителем?
Я цього не знаю, принаймні не певна, але кажу
— Так…
Голки підстрибують на папері, що розкручується, — несильно, але помітно. Я не можу визначити це, але мені здається, що райдужні оболонки в мене стискуються. Догма ця начебто достатньо знайома, але такого катехізису батьки мене читати не вчили. Не відводячи очей від чорнильних хвилеподібних ліній на папері, демон питає:
— Чи сповідуєш ти нині або сповідувала раніше буддизм?
Я не розумію:
— Що?
— Так чи ні, — нагадує мені демон.
— Що? — не можу повірити я. — Невже буддисти не потрапляють до Раю?
І хоча мої батьки аж ніяк не відповідали ідеалу батьківства, жодна з їхніх помилок не була злою чи навмисною, отже, мені здається зрадою відрікатися від геть усіх ідеалів, які вони намагалися поступово вселити в мене. Переді мною стоїть одвічна дилема: я маю зректися або своїх батьків, або свого божества. А я всього лише хочу мати німб над головою і кататися на хмаринках. Я просто хочу грати на арфі.
Демон, не моргнувши оком, продовжує допит:
— Чи віриш ти в те, що Біблія — єдине істинне Слово Боже?
Я питаю:
— Чи враховувати геть божевільні, ненормальні частини Книги Левіт?
Демон різко нахиляється вперед і питає: