Енн із Острова Принца Едварда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Мабуть, то Роєва помилка, — відказала Філ. — Цей хлопець геть себе не тямить, коли розмовляє з Енн. А де ж вона?..

Енн пішла до себе в кімнату. Її охопило дивне бажання розплакатися; натомість вона змусила себе засміятися. Смалько і Джозеф були такі нестерпні! А Дороті дуже мила.

Розділ 37

НОВОСПЕЧЕНІ БАКАЛАВРИ

— Я хочу померти, або щоб нині був завтрашній вечір, — простогнала Філ.

— Якщо ти ще трохи поживеш, то здійсняться обидва бажання, — спокійно відказала Енн.

— Легко тобі не перейматися. Ти у філософії — як риба у воді. А я ні, і коли думаю про цей жахливий завтрашній іспит, то від страху зовсім гублюся. Що скаже Джо, коли я все провалю?

— Не провалиш. Як ти склала сьогодні греку?

— Не знаю. Може, письмова робота була добра, а може — така препогана, що Гомер перевернувся в труні. Я стільки зубрила й скніла над конспектами, аж тепер нічого не здатна оцінювати. Яка щаслива буде маленька Філ, коли все це іспитування мине.

— Іспитування? Вперше чую таке слово.

— А хіба я не маю права створити власне слово, як будь-хто інший? — обурилася Філ.

— Слів не створюють — вони ростуть, — відповіла Енн.

— Нехай. Все одно я вже бачу на обрії ясні тихі води без жодних екзаменаційних рифів. Дівчата, а ви… ви усвідомлюєте, що наше редмондське життя вже майже закінчилося?

— Я — ні, — сумовито проказала Енн. — Здається, щойно вчора ми із Пріс, такі самотні, стояли в тій юрмі першокурсників. І ось ми вже четвертокурсниці, складаємо випускні іспити.

— «Премудрі, найшановніші синьйори»,[43] — процитувала Філ. — Гадаєте, ми справді помудрішали, відколи приїхали до Редмонду?

— Поводитеся ви часом так, наче цього не сталося, — суворо заявила тітонька Джеймсіна.

— Ох, тітонько Джимсі, невже, якщо дивитися загалом, ми не були доволі славними дівчатами усі ці три роки, коли ви дбали про нас, як рідна мати? — благально мовила Філ.

— Ви були четверо найкращих, наймиліших і найславніших дівчат з усіх, що колись ходили разом до коледжу, — запевнила тітонька Джеймсіна, котра ніколи не псувала своїх компліментів недоречною ощадливістю. — Та розуму у вас, боюся, ще замало. Інакше бути й не могло. Розум приходить із досвідом. Його неможливо навчитися із жодних лекцій. Ви провчилися в коледжі чотири роки, а я — ані дня, проте я знаю незмірно більше, ніж ви, панянки.

— процитувала Стелла.

— Чи навчилися ви в Редмонді чогось, окрім мертвих мов, геометрії та інших нісенітниць? — запитала тітонька Джеймсіна.

— О, так, звісно, тітонько, — відповіла Енн.

— Ми збагнули настанову, яку дав нам професор Вудлей на останньому засіданні Товариства філоматів, — мовила Філ. — Він сказав: «Гумор — найпікантніша із приправ на бенкеті життя. Смійтеся зі своїх помилок, але вчіться на них, жартуйте зі своїх бід, але черпайте в них силу, кепкуйте зі своїх труднощів, але долайте їх». Хіба цього не варто вчитися, тітонько Джимсі?

— Так, люба. Коли навчишся сміятися з того, із чого слід посміятися, і не сміятися з того, із чого не слід — здобудеш мудрість і розважливість.

— А що ти винесла з редмондського курсу, Енн? — тихо й замислено поцікавилася Прісцилла.

— Я думаю, — поволі проказала Енн, — що я навчилася кожну дрібну перепону розглядати як кумедну розвагу, а кожну велику — як ознаку перемоги. У підсумку, напевно, це й дав мені Редмонд.

— А я процитую інше висловлювання професора Вудлея, щоб пояснити, що коледж дав мені, — мовила Прісцилла. — Пам’ятаєш, Енн, у своїй прощальній промові він сказав: «У світі так багато всього — коли тільки мати очі, щоби бачити, серце, щоб любити, руку, щоб узяти — у жінках і чоловіках, у мистецтві й літературі є так багато приводів для вдячності й радості». Певною мірою Редмонд навчив мене саме цього.

— Судячи з того, що ви всі кажете, — зазначила тітонька Джеймсіна, — суть у тім, що коли маєш достатньо природної кмітливості, то за чотири роки в коледжі можна навчитися того, на що у звичному житті знадобилося б років двадцять. Що ж, це виправдовує вищу освіту в моїх очах. Досі я мала сумніви щодо неї.

— А як же ті, хто не має природної кмітливості, тітонько Джимсі?

— Ті, хто її не має, ніколи нічого не навчаться, — відрубала тітонька Джеймсіна, — ані в коледжі, ані в житті. І в сто років вони знатимуть не більше, ніж того дня, коли щойно з’явилися на світ. То їхня біда, а не провина, сердешні душі. Але ті з нас, хто має цю кмітливість, мусять щедро віддячити за неї Господові.

— Ви не поясните, що таке природна кмітливість, тітонько Джимсі? — запитала Філ.

— Ні, юна леді. Ті, хто її має, самі знають, що це таке, а ті, хто не має, все одно ніколи не збагнуть, тож пояснювати не варто.

[43] Видозмінена цитата з трагедії В. Шекспіра «Отелло» (за пер. І. Стешенко). Також гра слів: signiors (синьйори) співзвучне із Seniors (четвертокурсники).