Енн із Острова Принца Едварда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, більше ніколи не буду навіть намагатися, — заявила Енн із безнадійною рішучістю дев’ятнадцятилітньої людини, перед носом якої щойно зачинилися двері.

— Я б не кидав писання зовсім, — замислено проказав пан Гаррісон. — Щось вигадував би час від часу, але редакторам не набридав. Описував би знайомих людей та місцини, і герої мої говорили би простою звичайною мовою, та й сонцю я дозволив би сходити й сідати звичним робом, і не здіймав би галасу через те. А якби писав про негативних персонажів, то давав би їм шанс виправитися — саме так, Енн. Бо хоч і є, мабуть, на світі жахливо погані люди, та їх нечасто зустрінеш, хоч пані Лінд і вважає, що всі ми споконвічні грішники. Та в більшості з нас усе ж є краплинка порядності. Пиши далі, Енн.

— Ні. То була дурниця з мого боку навіть сподіватися на те. Коли я закінчу Редмонд — учителюватиму далі. Бо вчителювати я можу, а писати — ні.

— Коли ти закінчиш Редмонд, саме час тобі вже буде віддаватися, — сказав пан Гаррісон. — Я не прихильник того, щоб довго зволікати зі шлюбом, як це було зі мною.

Енн підвелася й рушила додому. Часом пан Гаррісон ставав просто нестерпний. «Дати гарбуза», «нюні розпускати», «віддаватися»… Фе!!!

Розділ 13

ДОРОГА ЗРАДЛИВИХ

Деві й Дора збиралися до недільної школи. Ішли вони, як то зрідка траплялося, самі, бо ж пані Лінд, котра завжди їх супроводила, вивихнула гомілку й того дня лишалася вдома. Представляти сім’ю в церкві також належало двійнятам, оскільки Енн напередодні поїхала в гості до друзів у Кармоді, а Маріллу мучив головний біль.

Деві поволі спустився сходами вниз. Дора, яку вже убрала й зачесала пані Лінд, чекала на нього в передпокої. Деві вмивався й одягався сам. У кишені в нього лежала центова монета на пожертву недільній школі і п’ятицентова — на церковну пожертву. В одній руці хлопчик мав Біблію, в іншій — підручник недільної школи; він добре знав урок, питання з катехізису й вірш зі Святого Письма, бо ж хіба не вчив усього того ще минулої неділі по обіді на кухні під суворим наглядом пані Лінд? Отож, настрій у Деві мав би бути щонайпогідніший. А втім, попри вивчений урок і катехізис, у душі він скидався радше на хижого вовка.

Забачивши Деві, із кухні, накульгуючи, вийшла пані Лінд.

— Ти чистий? — суворо запитала вона.

— Так — усе, що видно, чисте, — зухвало відказав набурмосений Деві.

Пані Рейчел зітхнула. Вона мала недобрі сумніви щодо шиї та вух Деві, проте знала, що коли взятися самій оглядати хлопця, він, найпевніше, завдасть ноги на плечі, а здоганяти його нині вона була неспроможна.

— Ну, то будьте чемні, — застерегла вона дітлахів. — Не ходіть по куряві. На ґанку не спиняйтеся побазікати з іншими дітьми. Не крутіться на лавах. Не забудьте вірша зі Святого Письма. Не забудьте віддати гроші на пожертви, і глядіть, не загубіть їх. Під час молитви не шепочіться й уважно слухайте проповідь.

Деві не принизив себе відповіддю. Він гордо попростував стежиною; за ним сумирно дріботіла Дора. У душі його вирував гнів. Він зазнав — чи то лише думав, що зазнав, — багацько лиха від рук та язика пані Лінд, відколи вона оселилася в Зелених Дахах, бо ж пані Лінд не могла жити в однім домі з будь-ким, — байдуже, дев’ять років було йому чи дев’яносто, — не намагаючись виховати його як належить. Щойно напередодні їй удалося переконати Маріллу заборонити Деві рибалити з дітьми Коттонів. Через те Деві й дотепер прискав гнівом.

Щойно двійнята вийшли на битий шлях, Деві зупинився й скорчив таку люту гримасу, аж навіть Дора, яка добре знала все розмаїття братових талантів у цій сфері, злякалася, що лице в нього так і лишиться довіку перекошене.

— Чорти б її взяли! — палко вигукнув Деві.

— Ох, Деві, не лайся, — заскімлила нажахана Дора.

— «Чорти взяли» — це не лайка. Тобто несправжня лайка. А коли й справжня, то мені байдуже, — безжурно відказав Деві.

— Якщо вже кажеш погані слова, то не роби цього хоч у неділю, — благала Дора.

І хай від покаяння Деві був незмірно далекий, усе ж потай він відчував, що, мабуть, переступив межу гріха.

— Я придумаю свою власну лайку, — заявив він.

— Господь покарає тебе за це, — суворо відповіла сестра.

— Тоді я вважаю, що Господь — це старий злостивий бевзь, — правив своєї Деві. — Хіба Він не знає, як треба часом людині дати вихід своїм почуттям?

— Деві!!! — скрикнула Дора. Вона чекала, що брата негайно поб’є грім, але нічого не сталося.

— І взагалі я більше не терпітиму наказів пані Лінд, — затявся Деві. — Енн і Марілла можуть мені вказувати, а вона — ні. І я робитиму все, що вона забороняє. От побачиш!

І в похмурому впертому мовчанні, попід нажаханим поглядом Дори він зійшов із трав’янистого узбіччя прямісінько в м’яку глибочезну куряву, що її утворили на дорозі чотири спекотних, посушливих тижні, і закрокував по ній, дошкульно човгаючи ногами, поки його не огорнула велетенська хмара пилюки.

— Це тільки початок, — урочисто оголосив Деві. — Я ще стоятиму на ґанку довго-довго й базікатиму з усіма, з ким тільки зможу, і крутитимусь, шепотітимусь, і скажу, що не знаю вірша. І ще візьму й просто зараз викину всі гроші на пожертви.

І він зловтішно шпурнув обидві монети за паркан ферми Баррі.

— Це диявол тебе підбурив, — докірливо мовила Дора.

— Ні, — гнівно відказав Деві, — це я сам собі вирішив. І я ще придумав. Я взагалі не піду ні до недільної школи, ні до церкви. Я піду гратися з Коттонами. Вони мені вчора сказали, що теж не підуть до недільної школи, бо їхня мама кудись поїхала й тепер ніхто їх не змусить. Ходімо, Доро, побавимося.