Італійські казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Король негайно з’явився, зійшов до половини сходів і промовив:

— Слухай мене, Кола-рибо! Королівство моє велике й багате. Все, що є тут, на суходолі, я знаю, як своїх п’ять пальців. А от що заховано в моїх підводних володіннях — того не знає ніхто, навіть я, король. Я хочу, щоб ти розвідав усе це і доповів мені, твоєму королеві.

— Добре, — сказав Кола-риба й пірнув у морську глибінь.

Повернувшись, Кола розповів, які дива він бачив там, на дні морському: долини, гори, печери, цілі гаї барвистих коралів, а ще — холодні течії та гарячі джерела, що б’ють із ущелин морських гір. Розповів також про дивовижних риб, яких ніхто ніколи не бачив, бо вони живуть на найглибшому дні, у вічних зелених сутінках. Лише в одному місці не зміг Кола дістати дна — коло великого Мессінського маяка.

— А шкода! Дуже шкода! — вигукнув король. — Я хотів би знати, на чому стоїть Мессіна. Прошу тебе, спустися ще глибше.

Кола кивнув у відповідь головою і пірнув у глибину. Цілий день і цілу ніч він поринав до темних глибин і повернувся геть знеможений.

— Слухай, королю, — сказав він. — Я знову не дістався дна. Проте я побачив, що Мессіна стоїть на скелі, а скеля лежить на трьох стовпах. Бідна Мессіно, що станеться з тобою! Один стовп цілий, другий тріснутий, а третій ледве-ледве тримається.

— А на чому ті стовпи стоять? — спитав король. — Нам треба це неодмінно знати, Кола-рибо.

— Глибше пірнути я не можу, — відповів Кола-риба. — Там вода важка, як камінь. Під нею нестерпно болять очі, душить у грудях і тріщить з вухах.

— А ти стрибни з верхівки маяка, — підказав король. — Пірнеш з розгону, от і дістанешся до самого дна.

Вийшов Кола-риба на верхівку маяка й стрибнув сторч головою в море.

Три дні і три ночі не було від Кола-риби ніякої звістки. Нарешті на світанку четвертого дня голова його з’явилась над водою. Він ледве доплив до сходів палацу і знеможено сів на перший від води східець.

— Лихо тебе чекає, Мессіно! — промовив він, насилу перевівши подих. — От-от настане твій останній день, і каменя на камені від тебе не залишиться!

— Кажи хутчій, що там таке діється? — нетерпляче вигукнув король.

Кола-риба тільки головою похитав.

— Хтозна. Я й цього разу не дістався дна, бо звідтіля б’є дим із полум’ям. Від диму вода стала непрозора, а від вогню дуже гаряча. Нікому несила пірнути глибше, ніж пірнув я, — ні рибам, ні морським зіркам.

Король гнівно промовив:

— Досі я прохав, а зараз наказую: хай би там що творилося на дні, а ти повинен роздивитись, на чому стоїть Мессіна!

Тоді Кола-риба посміхнувся і промовив:

— Слухайте, королю! Вітру й хвиль не зловиш і найгустішою сіттю. А я — рідний брат вітру й хвиль, і наказувати мені — зась! Прощавайте, ваша величносте!

Він зсунувся зі східця у воду і вже хотів був попливти геть. А король із гніву як тупне ногою. Потім зірвав з голови корону та й кинув у море.

— Що ви зробили, королю? — вигукнув Кола-риба. — Адже корона варта величезних скарбів!

— Вона й справді варта скарбів, — відповів король. — Такої другої корони нема більше ніде у світі. Тому затям собі: якщо ти не дістанеш її з дна морського, я муситиму вчинити так, як чинять усі королі, коли їм треба грошей, — обкласти податками всіх рибалок Сіцілії. Мої збирачі податків не відступлять, доки не зберуть з них коштів на нову корону.

Кола-риба зупинився й аж присів на східець. Трохи згодом він сказав:

— Ну, гаразд, нехай буде по-вашому! Заради дітей рибалок я спробую дістати корону. Але чує моє серце, що я ніколи більше не побачу рідного неба Сіцілії над головою. Тож принесіть мені жменю сочевиці. Якщо я знайду смерть у темних глибинах моря, ви дізнаєтесь про це.

Йому принесли на блюдечку сочевицю. Кола набрав її в жменю і пірнув у море.

Король виставив чати біля того місця, де поринув у хвилі Кола-риба. Сім днів вартові очей не зводили з морської гладіні, а на восьмий день раптом побачили на воді сочевицю. Всі зрозуміли, що Кола-риба вже більше не випливе.

Невдовзі після цього з глибини випливла дивовижна рибина, — такої ще ніхто ніколи не бачив. Напевне, це була одна з тих придонних риб, про які розповідав Кола. У своїй зубастій пащі вона несла дорогоцінну королеву корону. Рибина підпливла до першого східця, що опускався аж у воду, поклала на нього корону, вдарила хвостом і зникла в морі.

Ніхто не знає, як загинув Кола-риба, пішовши на смерть, щоб звільнити рибалок і їхні родини від важкого тягаря.

Та слава про нього переходила від одного покоління до іншого.