Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Чоловіки злякано перезирнулися й подякували небу за те, що їм не довелося побачити нічого, схожого на це, але такий сміливець, як Бульдео, певно, розшукає дияволеня. Якщо не він, то хто? Сонце вже стояло досить низько, коли вугільники підвелися з землі й сказали, що надумали піти в село Бульдео та подивитися на цих злих чаклунів. Мисливець відповів, що заради них він готовий відкласти свій намір убити чортеня, бо не може дозволити, щоб беззбройні люди, одні, без охорони, йшли по такій небезпечній частині Джунглів, де щомиті можна натрапити на вовкулаку. Тому він, Бульдео, вирішив провести їх до села. Можливо, вони зустрінуть дорогою і саме дияволеня — це й на краще: вони принаймні на власні очі побачать, як найсміливіші сіонійські мисливці розправляються з такою нечистю. Брамін, сільський священик, дав йому в дорогу амулет, який чудово захищає від різної чортівні.

— Про що він говорить? Що каже? — щохвилини запитували вовки у Мауглі, який акуратно перекладав зрозумілою для них мовою все, про що йшлося, доки справа не дійшла до чаклунства. Тут хлопчик вже й сам не розумів, про що йдеться — він зрозумів одне: люди, які були такими добрими до нього, потрапили у пастку.

— Хіба люди ловлять людей у пастки? — запитав Сірий Брат.

— Так він розповідає. Я не все добре розумію. Вони всі збожеволіли. Старий каже, наче люди зловили Мессуа та її чоловіка за те, що вони були добрими до мене. Але я зовсім не розумію, до чого тут Червона Квітка. Я мушу все побачити на власні очі. Що б люди не думали робити з Мессуа, вони почнуть свою справу лише після повернення Бульдео. Тому… — Мауглі не закінчив фразу, яку почав, і замислився, повертаючи в руках держак свого ножа. Тим часом Бульдео з вугільниками, не гаючи часу, рішучими кроками попрямували до села.

— Я побіжу зараз до Людської Зграї, — нарешті промовив після тривалого мовчання хлопчик.

— Ну а ці? — запитав Сірий Брат, показуючи на темні спини вугільників.

— А ти їм заспівай щось на дорогу, — посміхнувся Мауглі. — Я б не хотів, щоб вони прийшли в село раніше, ніж зовсім стемніє. Змогли б ви затримати їх до того часу тут, у лісі?

Сірий Брат лише вишкірив свої білі зуби.

— Ми будемо водити їх околяса, мов прив’язаних цапів. Адже я знаю людей.

— Ну, це зайве. Заспівай трохи, щоб їм не було нудно повертатися. Пісня може бути й не дуже ніжна, Сірий Брате. І ти, Багіро, проведи їх, та підспівуй трохи коли-не-коли. Як настане ніч, зустрінь мене, Сірий Брате, біля села — ти знаєш місце, де ми спілкувалися.

— Не скажу, що це легке полювання — вистежувати разом із людським дитинчам. Коли ж я спатиму? — бурчала, позіхаючи, Багіра, хоча очі чорної пантери говорили, що вся ця історія її дуже тішить. — От не думала, що мені доведеться співати для людей! Однак спробуємо.

Вона нахилила голову до землі, щоб звук здавався глухішим, і вивела своє довге протяжне: «Вдалого полювання» — свій нічний мисливський поклик, який наганяв ще більшого жаху, бо лунав серед білого дня. Мауглі, хоча й був уже далеко попереду, чув, як рев Багіри лунав у Джунглях, спочатку підсилюючись, а потім спадаючи все нижче й нижче, і нарешті завмер як жалібне ридання. Мауглі чув і весело сміявся, продираючись крізь Джунглі. Перед ним промайнули фігури вугільників, які збилися в купу, і старого Бульдео, в якого за плечима стрибала рушниця, а він сам трусився, наче листок банана від вітру. Потім у Джунглях почулося виття Сірого Брата: «Іа-ла-ха! Іа-ла-ха!» — крик мисливців Зграї, які переслідують оленя або антилопу, — звук, який заповнює всі околиці й про який не можна сказати, звідки він лунає. Він спочатку наближається й росте, щоб потім раптом обірватися різким, коротким зойком. Три інших вовки відгукнулися, і тоді розпочалося таке виття, що Мауглі готовий був заприсягтися, що в ньому беруть участь не чотири вовки, а ціла зграя. Околиці заполонила чудова Ранкова Пісня Джунглів, з усіма її переливами, пісня, яка добре знайома кожному дорослому вовкові Зграї. Пісня, яка всупереч усім звичаям Джунглів, раптом залунала вдень, у годину післяобідньої тиші.

Неможливо відтворити те враження, що здатна викликати пісня, яку виконували вовки, коли чули тріск гілок під ногами людей, що видиралися на дерева, і голосіння Бульдео, який промовляв одне за одним усі відомі йому заклинання. Потім вовки заспокоїлися й лягли спати, бо вони розважливо дивилися на речі. Як усі ті, хто живе зі своєї праці, вони знали: коли не виспатися як слід, то ніяка робота добре не піде.

ІІІ

Тим часом Мауглі залишав за собою милю за милею. Хлопчик захоплювався своєю бадьорістю та легкістю, які збереглися, хоча він і жив так довго серед людей. У голові, немов цвях, сиділа лише одна думка: за всяку ціну звільнити з пастки Мессуа та її чоловіка. Він обіцяв собі, що пізніше обов’язково відплатить мешканцям села за те зло, яке вони їм заподіяли.

Вже сутеніло, коли хлопчик побачив перед собою таку знайому галявинку й дерево дхак, де очікував на нього Сірий Брат того ранку, коли він убив Шер-Хана. Хоча Мауглі й був надзвичайно сердитий на Людське Плем’я і їхні звичаї, однак розчулився, коли побачив покрівлі села. Передусім він звернув увагу на те, що поселенці раніше, ніж звичайно, повернулися зі своїх нив і що замість готування вечері вони зібралися натовпом під деревом, зчинивши галас і суперечки.

Люди тільки й роблять, що влаштовують пастки один на одного — інакше вони не будуть задоволені, думав хлопчик. Раніше вони ставили капкан на Мауглі (відтоді пройшло лише два дні, а йому здавалося, що кілька років). Сьогодні пастка влаштована для Мессуа та її чоловіка, а завтра чи післязавтра знову прийде черга Мауглі.

Він тихенько пройшов біля зовнішньої стіни хатини, де жила Мессуа, і зазирнув через вікно всередину кімнати. Жінка лежала на підлозі з ганчіркою в роті, її руки й ноги були зв’язані. Вона важко дихала й стогнала. Чоловік лежав прив’язаний до дерев’яного розмальованого ліжка. Двері були замкнені. Біля порогу сиділи троє чи четверо людей, повернувшись спиною до дверей.

Мауглі добре знав звичаї людей. Він знав: поки вони їдять, базікають чи курять, вони не будуть нічого робити, але тільки-но закінчать бавитися зі своїм ротом, враз стануть небезпечними. Бульдео повинен був прийти ще не скоро. До того ж, якщо його чотириногі супутники будуть добре виконувати доручення Мауглі, мисливець, без сумніву, принесе багатий матеріал для розповідей. Тому хлопчик, не поспішаючи, заліз у вікно хатини й перерізав мотузки, якими були зв’язані полонені. Потім він знайшов молоко для Мессуа, яка була напівживою від болю й жаху. Від самого ранку з неї безжалісно знущалися, і вона так страждала, що якби Мауглі вчасно не прикрив жінці рота, то її крики почули б люди. Чоловік був лише наляканим, і коли хлопчик його звільнив, він відразу опанував себе й почав витягувати зі скуйовдженої бороди тріски й бруд.

— Я знала, знала, що він прийде! Тепер я впевнена, що він мій син, — говорила крізь сльози Мессуа, притискаючи Мауглі до грудей.

До цього моменту хлопчик був абсолютно спокійним, але тепер його охопило хвилювання: він весь тремтів, не розуміючи, що відбувається.

— Що це означає? За що вони зв’язали тебе? — запитував Мауглі після того, як опанував себе.

— Вони вирішили вбити нас за те, що ми прийняли тебе як сина, за що ж іще? — сердито відповів чоловік Мессуа. — Подивися, я теж закривавлений, — Мессуа не говорила нічого, а Мауглі не слухав її чоловіка — він не зводив погляду з ран жінки. Очі хлопця блиснули гнівом, коли побачили її кров.

— Хто це зробив? — запитав він. — Вони дорого заплатять мені за це.

— Усе село брало в цьому участь. Я багата людина, маю худобу. Ось чому вони так охоче звинуватили нас у відьмацтві, скориставшись тим, що ми прийняли тебе.

— Ти пам’ятаєш, Нату, я дала тобі молоко? — тихо сказала Мессуа. — Так ось, це тому, що ти мій син, якого забрав тигр, тому що я люблю тебе, моє дитя! Вони сказали, що я твоя мати, що я мати диявола, і тому вирішили мене вбити.

— А що таке диявол? — запитав Мауглі. — Смерть я знаю, але диявола не бачив.

Чоловік спідлоба глянув на хлопчика, а Мессуа засміялася.

— Ну, поглянь на нього! — звернулася вона до свого чоловіка. — Адже я знала, адже я говорила тобі, що він зовсім не чаклун. Він мій син! Так, я знаю, що він мій син!

— Чи він чарівник, чи наш син — однаково, нас скоро вб’ють.