Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Т-сс! Ми притягнемо сюди його голову ще до опівдня, — відповів Сірий Брат.

— Назад, назад! — крикнув Мауглі. — Зачекайте, людина не може їсти людину!

— А хто щойно називався вовком? Хто кинув у мене ніж лише за те, що я подумав, наче він може бути людиною? — сказав Акела після того, як чотири вовки, притиснувши хвости, незадоволені, повернулися назад.

— Що? Ви думаєте змусити мене звітувати вам про те, що я захочу робити? — крикнув, шаленіючи, Мауглі.

— Оце людина! Так говорить людина! — пробурмотіла про себе Багіра. — Точно так говорили люди в Королівському звіринці в Одейпурі. Ми, мешканці Джунглів, знаємо, що людина найрозумніша з усіх істот. Але якби ми покладалися лише на наші вуха, то сказали б, що людина — найбожевільніша з усіх істот. — Потім трохи голосніше вона додала: — Людське дитинча має рацію. Люди полюють зграями. Погано, якщо ми вб’ємо одного, не знаючи, що планують робити інші. Ходімо поглянемо, що ця людина задумала робити проти нас.

— Ми не підемо! — сердито сказав Сірий Брат. — Полюй сам, Маленький Брате. Ми думаємо інакше, і вже давно принесли б сюди його череп.

Мауглі мовчав і переводив погляд з одного зі своїх друзів на іншого. Груди його здіймалися, очі наповнювалися сльозами. Він виступив уперед і, впавши на одне коліно, сказав:

— Погляньте на мене! Невже ви думаєте, що я не знаю, чого хочу?

Усі без бажання зиркнули на нього, але ненадовго й одразу відвели очі вбік. Але Мауглі вперто дивився на звірів і шукав зустрічі з їхнім поглядом, доки шерсть на вовчих спинах не стала дибки і доки вони не почали тремтіти всім тілом. А Мауглі продовжував дивитися їм в очі.

— Ну, скажіть-но тепер, хто з нас п’ятьох ватажок?

— Ти наш ватажок, Маленький Брате, — сказав Сірий Брат і лизнув хлопчику ногу.

— Тож рушайте за мною, — сказав Мауглі. І всі чотири вовки пішли за ним, опустивши хвости.

— Наше людське дитинча стало іншим. Це все тому, що він пожив серед людей, — сказала Багіра, йдучи за ними. — Так, Балу, тепер є дещо важливіше за Закон Джунглів.

Старий ведмідь нічого не відповів, бо думав про щось.

ІІ

Мауглі тихо посувався Джунглями до тієї стежини, де йшов Бульдео. Нарешті, розсунувши гілки чагарника, він побачив поважного старого мисливця з рушницею за плечима. Він швидко йшов по сліду, залишеному два дні тому.

Ми знаємо, що, залишаючи село, Мауглі взяв із собою важку сиру шкуру Шер-Хана. Він ніс її на плечах, а Акела й Сірий Брат підтюпцем бігли за ним. Тому вони залишили дуже чіткі сліди.

Тепер Бульдео знаходився саме на тому місці, де Акела, як ми казали раніше, заплутував сліди. Бульдео то сідав на землю, то знову вставав. Він кашляв, щось бурмотів про себе, роблячи невеликі кола навколо того місця, де петляли відбитки лап. Увесь час він був так близько від тих, кого хотів підстерегти, що міг би поцілити в них каменем.

Ніхто не перевершить вовка в умінні бути безшумним, якщо звір не бажає, щоб його почули. Тому й Мауглі навчився у вовків рухатися, як тінь, хоча брати й вважали його дуже незграбним. Вони всі рухалися навколо старого мисливця, наче зграя дельфінів в’ється навколо корабля, який мчить щодуху; вони кружляли навколо нього, інколи перемовляючись між собою. Але Бульдео нічого не підозрював і нічого не чув, бо їхні голоси належали до тих низьких звуків, які навряд чи може вловити грубе людське вухо. (Є інші звуки, наприклад пищання кажана, які через надзвичайну висоту чують не всі люди. На цих високих тонах говорять між собою всі птахи, кажани й комахи.)

— Це набагато цікавіше, ніж звичайне убивство, — сказав Сірий Брат, коли Бульдео зупинився, втомившись розшукувати слід. — Він пихкає, наче свиня, яка загубилася в Джунглях десь на березі річки. Що це він говорить?

Бульдео перелякано щось бурмотів.

Мауглі почав перекладати його слова.

— Він говорить, що тут танцювала ціла зграя вовків. Каже, що йому жодного разу ще не доводилося бачити такий слід. Говорить, що знесилений.

— Він ще добре відпочине, доки знову знайде слід, — холодно сказала Багіра, промайнувши біля стовбура дерева; вона продовжувала гру в схованки, яку вони вели. — Що ж він робитиме?

— Почне їсти або пускатиме дим із рота. Люди завжди щось виробляють зі своїм ротом, — говорив Мауглі. А його мовчазні супутники дивилися, як Бульдео набивав і палив свою трубку, і вовки, користуючись нагодою, принюхувалися до його тютюну, щоб іншого разу почути мисливця серед найглибшого мороку, якщо буде потрібно.

Скоро на стежині, де сидів Бульдео, з’явилася невелика група вугільників. Вони зупинилися, аби побазікати з Бульдео, відомого як найкращий мисливець. Вони всілися навколо старого і також почали курити. А Багіра з усією компанією розташувалася навколо людей і прислухалася до того, що говорив Бульдео. Він почав розповідати своїм слухачам ту ж історію про Мауглі, про чортівню, від якої мало не загинув, додаючи нові й нові подробиці. Він говорив, як саме він вбив Шер-Хана; як хлопчик перетворився на вовка й бився з ним до вечора, а потім знову зробився людським дитинчам і зачаклував його рушницю — саме тому куля, поцілена точно в Мауглі, повернулася в повітрі й потрапила в його власного буйвола. А тепер село вислало його, найвідважнішого мисливця у Сіонійських околицях, пристрелити це диявольське поріддя. Там, у селі, тим часом люди розправляються з Мессуа та її чоловіком, бо вони, без сумніву, батько й мати цього чортеняти. Обох тепер замкнули в їхній власній хатині, а ввечері катуватимуть, щоб вони розкрили таємницю своїх чарів. Потім подружжя спалять живцем.

— А коли це буде? — запитали вугільники, яким, мабуть, дуже кортіло подивитися, як спалюватимуть людей.

Бульдео відповів, що не раніше, ніж він повернеться в село, бо мешканці обов’язково хочуть спочатку розправитися з хлопчиськом. А потім, розповідав мисливець, вирішено разом забрати все майно Мессуа та її чоловіка й розділити їхню землю й буйволів між усіма селянами. Адже чоловік Мессуа має чудових буйволів. Так, на думку Бульдео, можна позбутися цих дияволів, бо немає ніякого сумніву, що люди, які приймають за дитину якесь чортеня з Джунглів, і самі також знаються з нечистю.

— Але про це можуть дізнатися англійці, — говорили вугільники. — І тоді справи кепські. Ці англійці — божевільні, вони не дозволяють чесним людям розправлятися по-своєму з різною чортівнею.

— Це вже погоджено, — відповів Бульдео. — Староста села повідомить, що Мессуа з чоловіком померли, бо їх укусила змія. Отже все буде якнайкраще, і тепер залишилося тільки знайти це чортеня, це вовче поріддя. Ви часом не зустрічали щось таке?