Поміж двох орлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Побачивши таке, Ян добродушно усміхнувся, зате старший Жолкевський на це ніяк не відреагував. Натомість він сказав:

— Я хочу, щоб ти заприсягнувся мені, що більше ніхто про це не дізнається!

— Обіцяю! — тільки й спромігся сказати Тарас.

— Цього мені досить! Перед тим як піти, може, хочеш про щось мене попросити?

Застигнутий зненацька, юнак завмер у нерішучості. Звичайно, він хотів попроситися у гусари, але не знав, як відреагує на це пан гетьман, та й залишати Яна також не хотілося, тому лише сказав:

— Якщо можна, я написав мамі листа. Я знаю, що ваша милість відправляє до милостивої пані Реґіни свої листи.

— Що ж, передай Яну свого листа. Якось доставимо до Жовкви. А зараз іди!

Коли за Тарасом зачинилися низькі двері, старший Жолкевський важко опустився на царське крісло з двоголовим орлом. Останнім на ньому ще два місяці тому сидів цар Василь Шуйський, про що свідчив скромний — без корони і царських атрибутів із трояндою посередині — двоголовий орел.

Ян мовчки спостерігав за рухами батька.

— Усе так погано? — обережно запитав він.

— Ще гірше, — відповів гетьман.

— Владислав не буде царем?

— Та й Сигізмунд не буде! Московити цього не допустять. Те, що підслухав твій джура, лише початок.

— Ви знаєте, хто це був?

— Прокопій Петрович — це Прокопій Петрович Ляпунов, а Його Блаженство лише один.

— Патріарх?

— Бачиш, ти починаєш розбиратися в політиці, — похвалив його батько. — Так, це Патріарх Гермоген. І це дуже погано. Досі московити не знали про рішення Сигізмунда відсунути Владислава від царства. Тепер вони про це знають.

— Але чому король так вчинив?

— Ми не можемо обговорювати свого короля. Якщо Сигізмунд вирішив не відправляти Владислава у Москву, я повинен прийняти його волю і зробити все, щоб вона була виконана.

— Але ж це противне вам!

— Я лише слуга свого короля! — відказав батько. — І повинен забезпечити порядок в місті. І тут є проблеми.

— Тобто?

— Якраз перед твоїм приходом у мене були московські бояри зі скаргами на наших людей.

— Це не вперше, — знизав плечима Ян.

— Звичайно, не вперше, але цього разу це особисте.

— Ви про що?

— Група наших жовнірів сьогодні напала на тутешніх торговців, що виявилися людьми якогось боярина, зчинила бійку, відібрала весь товар, після чого один московит помер.

— Це погано! — відзначив Ян.

— Мало того — поміж нападників був джура твого кузена.

— Міхал Потоцький? — здивувався син.