Кумевава, син джунглів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Якби не твоя спритність, ми могли б загинути, — сказав я.

— «Над. водою і дикими звірами ти мусиш бути володарем, якщо не хочеш, щоб вони здолали тебе», — каже старий Малоа. Є інший, легший перехід, але цей більше мені до вподоби…

Поки човен повільно плив униз за течією, хлопець підвівся й промовив:

— Ось де глибока вода. Будемо тут рибалити.

Він звелів мені сісти на кормі і веслувати не поспішаючи, стежачи за рухом його руки, — то праворуч, то ліворуч. А сам став на носу з луком і стрілою в руках. Брунатний колір його майже зовсім голого тіла напрочуд гарно гармоніював із ясною блакиттю ранкового неба. Гладеньке чорне волосся спадало на плечі. Його ніс був простромлений маленькою паличкою, на обох щоках було витатуйовано по чорному кільцю. Ця прикраса означала приналежність до племені каража. Голова хлопця була туго обв’язана вузькою зеленою стрічкою, з якої на потилиці стирчало довге орлине перо. Єдина його одежина — два клапті тканини, з яких один звисав попереду, а другий — позаду, з’єднані мотузкою, що охоплювала талію.

Хлопець стояв непорушно, проникаючи своїм поглядом у глибінь темної води.

Раптом Кумевава випустив стрілу, вона вмить зникла у воді.

Затамувавши подих, ми чекали, поки вона знову з’явиться на поверхні. Коли пір’їна стріли винирнула, хлопець дотягнувся до неї луком і підтяг ближче. На протилежному кінці стріли безнадійно борсалася рибина завдовжки з півметра. Ми зняли її й поклали на дно човна.

Потім попливли далі. За півгодини мій супутник зловив ще п’ять рибин. Дві з них були навіть більші, ніж перша.

Та ось хлопець збуджено зробив мені знак рукою, щоб я веслував ліворуч. Водночас він відклав набік лук та стрілу і взяв у руки гарпун. Перевірив його залізний наконечник і палицю, а заразом і довгий шнур, яким гарпун було прив’язано до човна.

Я догадався, що він помітив якусь дуже велику рибину.

Ось Кумевава присів навпочіпки, щоб зблизька бачити дно. У такій позі він застиг на якийсь час, напруживши всю свою увагу. Потім витяг ліву руку так, як це роблять метальники списа, змахнув гарпуном і щосили кинув його в воду.

Протягом кількох секунд ми не знали, влучив він чи ні. Ті кілька секунд здалися нам вічністю. Нарешті гарпун (його кінець виступав над головою) почав віддалятися від човна, розкручуючи шнур, яким його було прив’язано.

Коли весь шнур був уже у воді, він напнувся, і наш човен потягла вперед якась невидима підводна сила. То мала бути величезна рибина, яка, роз’ятрена від рани, несла за собою нашу пірогу вусібіч, наче іграшку.

Кумевава ліг на ніс піроги, щоб раптовий рух нашої здобичі не скинув його у воду. Після десятихвилинної божевільної гонки ми поступово попливли повільніше, і зрештою пірога спинилася.

Ми почали тягнути спершу шнур, потім гарпун і наостанок — із великими зусиллями — втягнули в човен і рибину. То була здоровенна, майже двометрової довжини піраруку — одна з найсмачніших мешканок приамазонських річок.

Коли довжелезна рибина вже лежала на дні човна й ми посідали, щоб трохи спочити після напруженої роботи, я висловив моєму приятелеві своє захоплення.

Не надаючи цьому великого значення, хлопчина сказав:

— Усі тварини вміють знаходити для себе їжу. Так само й людина мусить це вміти.

— Так, — погодився я, — але ж ти ще не дорослий, ти ще дитина!

— Ні! Поглянь на оці двоє чорних кілець, витатуйованих на моїх щоках. Вони означають, що я вже дорослий.

— Авжеж, я помітив, що у всіх дорослих племені каража витатуйовано на щоках отакі кільця. Але я хотів би, щоб ти розказав мені, як ти заслужив їх.

— Тільки не зараз. Розмовляючи, ми розженемо всю рибу. А твої друзі з порожніми шлунками чекають нас.

— Скажи хоч кілька слів про ці витатуйовані кільця, — наполягав я.

— Малоа каже: «Істину пізнаєш тоді, коли зможеш приховати свою цікавість».

Я замовк і постарався вдати, що мені зовсім байдуже, хоча в ту мить був ладен вибухнути, як бомба…

НЕСПОДІВАНКА У ВОДІ

Поки ми сиділи, відпочиваючи в нашому човні, я подумав, що не завадило б і собі спробувати щастя в риболовстві, і сказав Кумеваві, щоб він сідав на корму й стернував, а сам перейшов на ніс човна. Вирішив будь-що зловити рибину, до того ж якнайбільшу, а тому зразу ж узяв гарпун.

Спершу мені було нелегко зберігати рівновагу, стоячи на носі хитливого човна. Двічі чи тричі я мало не впав у воду. Та кінець кінцем усе-таки пристосувався до нестійкої рівноваги настільки, щоб наважитися закинути гарпун. Почав видивлятися для себе жертву. Та моїм непризвичаєним до такого діла очам кожна тінь, кожен підводний стовбур здавалися здоровенними рибинами. Гойдливі хвилі на воді й заломлення сонячних променів під водою пустотливо бавилися з моєю уявою.