Кумевава, син джунглів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Усі пристали на цю пропозицію, і той самий чоловік одразу почав збирати добровільні пожертвування.

Після обіду ми ще якийсь час посиділи, а тоді капітан промовив:

— Хлопчику, ти сказав, що можеш дістати для нас вірьовку. Ну ж бо, покажи, де вона.

— Вірьовка ще в лісі,— відповів Кумевава. — Я покажу вам, де вона. Ходімо зі мною…

Кумевава підвівся й рушив у глиб джунглів.

Вервечка моїх заінтригованих супутників на чолі з капітаном рушила слідом за ним.

Метрів за п’ятдесят від вогнища хлопець спинився перед невисоким, ледь примітним кущем пальми з довгим гострим листям у формі віяла, зламав один із таких листків пальцями і з місця розриву витяг з десяток тонесеньких ниточок.

— Ось де канат, який вам потрібен, — сказав він і підняв високо вгору ледве помітні між великим і вказівним пальцями волокна.

Але капітану було не до жартів.

— Здається, цей шибеник хоче поглузувати з нас, — пробурчав він невдоволено.

— Ні. Кумевава не глузує. Багато таких ниточок укупі — буде довгий канат. Багато коротких мотузків укупі — буде довгий канат. Дивись!

Сказавши це, хлопчина поклав ниточки собі на стегно і, тримаючи їхні кінці одною рукою, долонею другої почав скручувати волокна так, що вмить зробив із них тонкий, але дуже міцний мотузок.

Одразу по тому витяг волокна ще з двох пальмових листків і так само швиденько зсукав ще два мотузки, а потім об’єднав три в один грубший і міцніший.

Простягнувши його капітанові, сказав:

— Спробуй розірвати.

Проте ні капітан, ні пасажири не змогли його розірвати.

— Гаразд, — мовив на те капітан, — однак, щоб зсукати десятиметровий канат, нам доведеться витратити цілий місяць. За цей час ми всі помремо з голоду.

— Якщо всі будемо працювати, до ночі канат зробимо, — сказав хлопчик, глянувши на стурбоване обличчя кремезного капітана.

Капітанові вуса на неголеному обличчі, його розкуйовджене чорне волосся лякали малого індіанця. Проте він не виказував цього — голос і жести його були зовсім спокійні. Він дивився просто в очі капітанові.

І капітан дивився своїм недовірливим поглядом на майже зовсім голого й на вигляд такого непоказного хлопчика, котрий зумів довести, яким він уміє бути корисним людям. А може, й справді повірити цій безглуздій розмові про канат? В ту мить капітан не міг придумати ніякої іншої ради з безнадійного становища, в якому ми опинилися, — хіба що покластися на якесь «чародійство», на щось неймовірне. Тим-то він тихо промовив:

— Хоч я в це не дуже вірю, та все-таки ми спробуємо.

— Гаразд. Усі йдіть у ліс шукати таку маленьку пальму і постарайтеся витягнути з неї волокна. Вони мають бути довгі. Хто не зможе знайти, — кличте мене, я покажу.

Голос хлопчика звучав переконливо, і ми послухались його.

Ми порозходились у різні боки. Декому одразу пощастило повитягати волокна, дехто не знайшов ані листочка, на допомогу їм прийшов Кумевава. Після його пояснень, один за одним, геть усі освоїли цю роботу і невдовзі з радістю поприносили по цілій жмені майже невидимих волокон.

— Один із вас нехай збирає докупи волокна і приносить їх мені. Кумевава буде скручувати.

Дуже скоро біля хлопця наскладали цілу купу волокон, серед них були сніпки-жменьки, тонкі й цупкі, волокна довгі й короткі — залежно від спритності тих, хто їх збирав. Кумевава сів на пень зрубаного дерева й почав між голим стегном і долонею скручувати довгий мотузок.

Один юнак довго мовчки спостерігав, як він це робить, а тоді промовив:

— Мені здається, я теж міг би це робити.

— Звісно, можеш, — відповів індіанець. — Сідай і спробуй. Це не важко!

Перша спроба вийшла не дуже вдалою: на короткому мотузку було багато вузликів. Але вже другий мотузок вийшов значно кращий, а п’ятий взагалі не можна було відрізнити від того, який зробив Кумевава. Тепер вони вже вдвох скручували нитки-волокна, а незабаром до них приєднався ще й третій, який так само швидко опанував це «ремесло». Працюючи втрьох, вони якраз устигали обробити ту кількість волокон, що їх звідусіль приносили їм інші.