Писар. Всьо атестуєм в лучшем культурном состоянії… А, кумушка! По каким таким екстреним требованіям?
Пріська. Спитайте їх!
Старшина. А ви це коли успіли покуматися?
Писар. Не далеє как первого октября, на Покрову пресвятия Богородиці.
Старшина. Тим-то ти така і смілива, що вже з підручним началством покумалася.
Пріська. Ба ні! Я таки зроду не з полохливого кодла.
Писар. Ви мою кумушку не смійте обіждать, потому хоч я і підручний, но можу задать началству таку цивилизацію… (Засукує рукава).
Пріська. Вони вже мене й холодною стращали.
Старшина. То ж я шуткував!
Писар. Холодна нехай буде холодною, а нам пора погрітись. (Вийма пляшку і чарку). Кума, сідай! Василь Миронович, душа моя! (Частує).
Старшина. Ні, у мене вже й так в голові гуде, то, мабуть, не буду пити, бо треба ж нам по ревізію їхати…
Писар. Пустяк діло, вип'єм і поїдем! Просю покорно!
Старшина. Там получена якась бомага!
Писар. Прочитаєм і резолюцію покладем. (Чита бумагу нишком).
Старшина. Про віщо вона дряпа?
Писар. Откатегоряєм усю сістему в своє время. (Кида бумагу під стіл). Пустяк вніманія.
Старшина. Невже під сукно?
Писар. В архів. (Частує Пріську). Кума, чарочку!
Пріська. Ні, куме, спасибі!
Писар. Як? Від мене чарки горілки не вип'єш? (Співа).
Милості просю!
Пріська (одпива). Ох, яка ж пекуча!
Писар. Всю, всю!
Пріська. Не можу, не можу! (Одпива).
Старшина (убік). Як бачу, коло цієї молодиці треба інші заходи. (До неї). Та викушайте ж уже на мирову зо мною!
Пріська. Яз вами не сварилась! (Знов п'є).
Писар. Кума, у тебе хата простора. А я післязавтрього менинник. Вари, ріж, печи! Твоя страва, мої гроші і моє питво! Ех, Василь Миронович, не вмієш ти з бабами діло робить! Чи так, кума? Кумасю, не наровіть чарки!
Пріська п'є.
Старшина. І я прийду на менини.
Пріська. Та вже звісно, не вижену з хати.