ПО РЕВІЗІЇ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Старшина. Він, ли­бонь, від горілки вмер?

Риндичка. Умер, го­луб­чик си­вий! Че­рез ве­ликі кло­по­ти й пив!

Старшина. От че­рез ті кло­по­ти іноді і я п'ю. Лег­ше якось на сер­цеві, як вип'єш.

Гарасим. Вєрно!

Риндичка. Аяк­же! Горілка, во­на за­раз-та­ки тобі відтяг­не від сер­ця! Так і ба­чиш, як той клопіт га­ря­чою па­рою з ро­та ви­хо­дить! Еге, то отож, ка­жу, бу­ло в по­неділок, а у вівто­рок я ба­бу­ва­ла у Зіньки Тух­лен­ко­вої, ста­ро­го Мо­ло­чая невістки, і при­нес­ла вам по­пе­ляс­ту ку­роч­ку, і про­ха­ла на ро­ди­ни.

Старшина. Ку­роч­ку? От­же й цього не пам'ятаю.

Риндичка. Ще ва­ша жінка, Андріївна,- не­хай бу­дуть здо­ро­венькі вам на радість, а ми­рові на втіху! - взя­ли у ме­не ту ку­роч­ку і по­час­ту­ва­ли ме­не пи­вом, спа­сибі їм… повнісінький ста­кан ви­пи­ла!

Старшина. І був я на ро­ди­нах?

Риндичка. Ба ні. Ви од­мо­ви­лись тим, що у вас бе­се­да бу­ла.

Старшина. Отак зак­ло­по­чись, як ми, на­чал­ни­ки, іноді зак­ло­по­чуємось!..

Риндичка. А в се­ре­ду, після обідні, до вас ще під'їха­ли гості. Ба­тюш­ка і ще з яки­мись людьми…

Старшина. У се­ре­ду, ка­жеш?

Риндичка. Еге ж! А вчо­ра пос­ва­ри­лась я з Пріською-мос­ков­кою і при­хо­ди­ла до ва­шої ми­лості скар­жи­тись.

Старшина. З ким? З Пріською, ка­жеш?

Гарасим. З нею, так точ­но!

Старшина. Та ти це навсп­равж­ки чи, мо­же, ду­риш ме­не?

Риндичка. Навсп­равж­ки! Та я їй цього не по­да­рую.

Старшина. По­ма­гай тобі, бо­же! Це діло нте­ресне! Нте­рес­не діло!..

Риндичка. Ви ж самі вчо­ра ска­за­ли мені, щоб я прий­шла сьогодні, бо ви вчо­ра, ви­ба­чай­те в цім слові, бу­ли п'яненькі, на здо­ров'ячко вам.

Старшина. Кло­по­ти! Що у ме­не то­го кло­по­ту, ста­ра! Так, ста­ло бить, ви­хо­дить, що сьогодня п'ятни­ця? Сла­ва бо­гу, що хоч знай­шли день!

Риндичка. Та тут не то що день за­гу­биш, а й їсти за­бу­деш. У вас же то­го кло­по­ту пов­на го­ло­ва!

Старшина. Більше!

Гарасим. Че­рез го­ло­ву поллється… Так тош­но!

Старшина. О, поллється! (До Га­ра­си­ма). А ти ж по яко­му ділу?

Риндичка. Це ж мій свідок.

Гарасим. Так точ­но, гос­по­дин стар­ши­на!

Старшина. Ти, ста­ло бить, чув, як во­ни сва­ри­лись?

Гарасим. Так точ­но, вєрно… Ну, що во­ни би­лись, так я об том не з­вестєн!.. По за­ко­ну, зна­чить, по правді?.. Хіба у нас зем­ля без­роз­суд­на?.. Істин­ная прав­да… Амінь - і весь об­ман на­лицьо.

Старшина. Піди ж пок­лич сю­ди Пріську-мос­ковку, то ми за­раз і вчи­ни­мо суд!

Гарасим. Вчиніть суд пра­вед­ной, як пе­ред Гос­по­дом ми­ло­серд­ним!.. Бо во­ни прок­ля­тущі ба­би!.. Їм обом не­безп­ре­мен­но тре­ба за­ду­бить ма­нат­ки та бе­ре­зо­вою ка­шею, щоб не кло­по­та­ли… Бо во­ни анах­те­ми… Так точ­но, ва­ше бла­го­родіє!..