ПО РЕВІЗІЇ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Риндичка. Ка­жу ж вам, що то Грицько до­би­вав­ся до Пріськи.

Старшина. Грицько?

Риндичка. Та він же, він!

Старшина. Так ти ж так і ка­жи!.. Роз­бов­тай же чор­ни­ло, а то вже зовсім за­гус­ло…

Риндичка (час­тує). Він же, ка­жу вам! Еге, ото ж вчо­ра вранці ви­ход­жу я з своєї ха­ти, аж і во­на біля сво­го по­ро­га кри­ше зак­риш­ку у борщ. Поз­до­ров­ка­лась я до неї та й ка­жу: "А які то до те­бе гості до­би­ва­лись у глу­пу північ? Чи не чо­ловік,- ка­жу,- по­вер­нув­ся з служ­би?" Во­на на ме­не як витріщи­лась та хоч би сло­веч­ко. Я її до­ко­ряю, а во­на мов­чить. Чи тобі й не стид, ка­жу, та й не со­ром! Чо­ловік твій бо­гу-го­су­да­рю слу­жить, мо­же, по­би­вається за то­бою, як пта­шеч­ка у клітці, а ти так за ним жу­риш­ся, що чу­жих чо­ловіків до се­бе уночі при­на­дюєш? Во­на слу­ха­ла-слу­ха­ла, далі вста­ла, по­вер­ну­лась до ме­не по­ти­ли­цею. (Шеп­че йо­му на ву­хо). От щоб я про­па­ла, ко­ли бре­шу!

Старшина. І свідок все те ба­чив?

Риндичка. Ні, сер­денько, не ба­чив, а тільки…

Старшина. Це діло тре­ба роз­жу­ва­ти, тут тре­ба підкре­пить до­ка­за­тельства.

ЯВА 4

Входить Га­ра­сим і Пріська.

Пріська. Доб­ри­день вам!

Старшина. Здо­рова, ягідко!

Пріська. За яким ділом ме­не пок­ли­ка­ли?

Риндичка. Як ти посміла мені, старій жінці…

Старшина. Не присікуй­ся, ста­ра, бо я тут начал­ник. (До Пріськи). Як по­жи­ваєш, сер­денько?

Пріська. Як го­рох при до­розі! Хто не лінується, той тільки і не ви­би­ва мені очей!

Риндичка. Ач яка ти­хо­ня, свя­та та бо­жа!

Старшина. Мов­чи, ста­ра!

Гарасим. Ка­жу, ва­ше бла­го­родіє, з ни­ми нас­то­ящий ка­ла­вур.

Старшина. Мов­чать!

Гарасим (б'є се­бе по гу­бах). Мальчать!

Старшина (до Пріськи). Так, ка­жеш, як го­рох при до­розі?

Риндичка. Та що ви з нею цяцькаєтесь? Ви до неї грізно, а не за­ли­цян­ням…

Старшина. Ти ме­не бу­деш вчи­ти, як доп­ро­са здійма­ти? Ти? Мов­чи, ані пис­ни!

Гарасим (до Рин­дич­ки). Мав­чать! Во­ни, їх бла­го­родіє, во­ни поніма­ють… Так тош­но!

Пріська. За яким ділом ме­не кли­ка­ли? Мені ніко­ли тут з ва­ми па­тя­ка­ти!

Риндичка. До ве­чо­ра ще не близько, ще успієш по­ба­читься!..

Пріська. Не лізьте, ба­бо, осою в вічі, бо при лю­дях ви­лаю.

Риндичка. Ти ме­не ла­яти­меш? Та ще той на світ не на­ро­див­ся, щоб ме­не пе­ре­па­яв! Та я тобі сто і сімнад­цять бо­ля­чок…

Старшина (До Рин­дич­ки). Геть з ха­ти! Я на­одинці здійму доп­ро­са. (Ви­пи­ха її).