ПРОЗОВІ ТВОРИ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Стара мов і не чує.

- Що ти знаєш,- каже,- ти ще молода! Або, може, я тобі не мати? Іди та давай лиш рушники.

Присилувала, віддала.

По весіллю забрав молоду з собою. Посагу й ниточки не хотів.

- Нащо мені,- каже,- посагу, нащо мені віна, коли в мене скриня грошей в земнику.

Поїхали...

По новій господі ходить Калина, мов не по свому світу. Все лиш він один їй на гадці. Що старий не вмовляє, що не діє,- дарма.

Одної неділеньки сидять собі обоє - одно в один бік дивиться, а друге в другий: нічичирк. Аж тут уходить у світлицю легінь молоденький, увесь чорно убраний. Поклонився.

- А відки, легінь? - пита старий.- Куди дорогою?

- Буковинський,- каже.- Іду, служби шукаючи.

- Наймися в мене.

- Та добре.

- А що правиш?

- Що другим даєте, то й мені дасте,- каже.

- Згода. Просимо ж у хату.

Старий сказав та й пошкатульгав у корчму. Бачив він свою недоленьку та й топив її у горілці. День в день у корчмі напивається.

А молода молодичка дома умліває:

- Марку, коханнячко моє незабутнє, іди, іди від нас, не рви моє серце!

Він за кресаню.

- Іду,- каже,- до Черемошу глибокого - не далеко.

Вона його за ручку:

- Не йди,- каже,- або й мене бери.

Остались обоє, обгорнулись - нічо не говорять, лиш пла­чуть. А він нарешті промовив:

- А чого тобі,- каже,- попід вічка такі синці? Чого, голубко? - та й знов став цілувати.

- Нелюб убиває,- каже.- Ох, Марочку, серце моє, коби ж то ти знав, як він б’є! Ох, да як же він мене б’є, б’є! А ти не чув?

- Чув, голубко моя нещасливая. Продав зараз і грунтик, і хату, а сам пішов сюда. Буду, гадаю собі, до їх в найми проситься, та й не дам мою квітку толочити. Я тебе не дам, кришечко моя! - Так говорив, обіймаючи її, як голуб го­лубку.

А старий із корчми. П’яний-п’яний! Та й до жінки:

- А чому ти мене не любиш, га? Ти сяка-така дочко!

Вона мовчить.

- Чому ти мене не любиш? - я тебе ще раз питаюся!