На далеких берегах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Давай-но я займуся цією справою. Сам залишайся біля Карранті. Де він?

— Відпочиває.

— А чого це ти так насупився, Михайле?

— Ох, важко мені буде з ним!

— Нічого, тримайся, Михайле!

В очах Мехті спалахнув гнів, рука стиснулась у кулак.

… Карранті справді відпочивав у своїй кімнаті. Він напівлежав на ліжку, підклавши під спину подушку, вкривши ноги ковдрою.

Доба минула вдало. Але він дуже стомився. Щось він швидко почав стомлюватись, Чарлз Беннет, якого у федеральному бюро називали не інакше, як «Беннетом із залізними тросами замість нервів». Гай-гай, перетираються й троси. Та спробуй-но доведи цим молодчикам із Нью-Йорка й Вашінгтона, що такого тягаря, який узяв на свої плечі Беннет, не витримає й залізничний міст! А втім, давно вже відомо, що ситий голодного не, розуміє. Побули б вони хоч один день у його шкурі…

Стемніло. Карранті засвітив свічку. Капнувши стеарином на край стільця, він приліпив її між попільничкою й термосом.

Добре лежати отак — простягшись, ні про що не думаючи… А Крайнєв скоро буде в Сазі. Доведеться ще тижнів два-три походити по лозу ножа. Де там ножа, — бритви. Треба завести бригаду в умовлене місце, а тоді можна буде перебратися і в спокійніший куточок!..

Карранті доторкнувся до пов'язки на лобі — садно трохи боліло. Він знову піймав себе на думці, що дорого заплатив би за склянку хорошого, витриманого коньяку. Ні, потім тріщатиме голова… А голову треба мати свіжу: завтра продовження поєдинку з самим собою, з кожним зустрічним, з Михайлом, з полковником, з Ферреро. Завтра знову треба буде їсти цю паленту, яка має стільки назв, але від цього не перестає бути гидким місивом з борошна, і пити козяче молоко, розведене водою. Завтра доведеться гаряче тиснути руку полковникові за те, що той зумів пустити під укіс папістський ешелон; закликати партизанів до пильності. Не забути б, до речі, ще раз нагадати Крайнєву, що скоро йому передадуть батьківські землі. Хай жде…

Карранті змінив позу. Зашелестіли газети, в безладді розкидані поверх ковдри. Він узяв одну з них.

В оголошенні на четвертій сторінці повідомлялося, що нагорода за голову Михайла підвищена до трьохсот тисяч марок. Цікаво, чи прочитав Михайло це оголошення? Мабуть, не прочитав: невистачило часу — треба було обшукувати кімнату. А папістам все-таки довелося накинути двісті тисяч. Пристойна сума, непогано було б її одержати. Адже так чи інакше, а ліквідувати цього сміливого, але ще не отесаного молодика можна буде тільки з його допомогою — з допомогою Беннета. Скільки ж він запросив би? Та не так уже й багато…

Карранті відкинув газету набік і, поправивши ковдру, заплющив очі.

Йому, Чарлзу Беннету, «номеру дев'ятому», завжди здавалося, що для його щастя треба не так уже й багато.

Двадцятидворічний Чарлз — студент Філадельфійського університету, завзятий гравець у бейсбол І не менш завзятий гультяй — відчув раптом непереборну відразу до щоденних лекцій з юриспруденції і страшенно нудних фоліантів у шафах університетської бібліотеки.

До нудоти набрид і дядьків дім: нудні розмови про вартість бичачих шкур на ринку (дядько торгував ними); потьмянілий портрет Авраама Лінкольна у вітальні й слізні ремствування на те, що жоден з нових президентів не схожий на нього; традиційний різдвяний пиріг і танці з навдивовижу дурними кузинами, що боялися всього на світі — привидів, автомобілів, холери, лимонаду з льодом і близького знайомства з молодими людьми на зразок Чарлза; бурхливі захоплення з приводу недавно купленої пральної машини; один долар, який він акуратно одержував щосуботи на кишенькові витрати.

Долара явно невистачало. Танцівниця з бару Клер Денсі починала вже розуміти, що не від доброго життя в одну суботу ходить він з нею в кіно, а в наступну — їздить у заміський дансинг, але ніколи не робить і того й іншого в один вечір. Клер уміла не тільки заразливо сміятися й носити спідниці, які підкреслювали крутість ії стегон, а любила подумати й про майбутнє. Вони сиділи поруч за круглим столом на веранді дансинга, посмоктували коктейль через соломинку або пили віскі з содовою, і Клер вголос мріяла про власний будиночок на схилі пагорба — обов'язково в Оклахомі або Вісконсіні. Вона уявляла собі цей будиночок до найменших подробиць: у ньому має бути не більше п'яти-шести кімнат, поліровані низькі меблі, строгий кабінет з друкарською машинкою й книжковими полицями, вбудованими в стіну, камін у вітальні, складений з простої цегли, і крісло перед ним; кухня з електричною плитою й електричним холодильником.

Чарлз також не відмовився б од будинку з каміном, з Клер і кабінетом, хоча він і не зовсім розумів, що йому робити в цьому кабінеті: він давно перестав відвідувати університет, і його вигнали звідти.

На долар в тиждень можна було купити тільки мідну дощечку, щоб прибити її на вхідних дверях будинку, але не сам будинок. Чарлз написав статтю про розквіт Філадельфії за останні роки й послав її в найбільшу газету. Статтю повернули назад, а з Чарлза здерли двадцять п'ять центів за поштові витрати.

Чарлз подався на конкурс, оголошений чи то свинячим, чи мануфактурним «королем». Щоб одержати приз, треба було до сьомого поту, в самих трусах, вибивати чечітку на льоду катка. Чарлз мужньо протанцював чотирнадцять годин підряд, але не міг угнатися за іншими; і приз дістався щасливчикові з помітним пузцем, що не завадило йому одначе протанцювати на льоду п'ятдесят шість годин.

Чарлз довго порівнював свої фотографії з фотографією Тайрона Пауера — зірки, яка тоді щойно сходила на голлівудівському небосхилі, і, вирішивши, що від цього порівняння жахнутися не можна, послав свої фотографії фірмі «Парамоунт». Йому відповіли, що в разі потреби його запросять як статиста.

Чарлз зажурився. Дядько, дізнавшись, що його вигнали з університету, припинив виплату єдиного долара на тиждень. Клер покинула Чарлза, вирішивши знайти кращу кандидатуру, — вона ніяк не могла відмовитися від думки про будиночок в Оклахомі. Над Беннетом збиралися хмари… Проте незабаром з'явилася надія… Бачачи, в якому скрутному становищі опинився Чарлз, кілька колишніх університетських товаришів запросили його в бар. Там його завели в підвал, зав'язали очі, потім вивели надвір і посадили в машину. Їхали довго. Кудись спускалися по крутих сходах. Коли Чарлзу дозволили відкрити очі, він побачив себе в сирому підземеллі; кіптяве світло факелів розливалося довкола, а перед Чарлзом сиділи люди в білих балахонах, напівмасках і гостроверхих ковпаках.

Його примусили вставати, сідати, виголошувати слова довжелезної присяги. Потім на очі йому знову наділи пов'язку, так само відвезли назад у бар і запропонували чекати. Чарлз вирішив, що з ним знічев'я недобре пожартували. Та ждати довелося недовго. Незабаром його повідомили, що він мусить виїхати на Південь.

Його чекала термінова робота: в конгрес обирали члена республіканської партії, і треба було забезпечити йому найбільшу кількість голосів. Чарлзу довелося підкуповувати людей, влаштовувати бійки й бешкети на виборчих дільницях, опускати в урни пачки фальшивих бюлетенів. Він перевершив самого себе, і республіканець став конгресменом, а Чарлз одержав першу солідну пачку доларів. Можна було спокійно повернутися додому.

Він купив квиток на поїзд, пообідав, пройшовся по набережній.

Вздовж обох берегів Міссісіпі засвітилися вогні неонових ламп. По ріці пливли схожі на велетенські черепахи старовинні пароплави з величезними колесами, вулицями мчали «каділлаки» і «паккарди». Біліли бунти бавовни коло пристаней. Метушилися високі негри…

Чарлз увійшов в одну з більярдних, де грали кілька плантаторів-бавовнярів. Пробувши у більярдній півгодини, він устиг дізнатися, що плантатори не дуже задоволені новим конгресменом — республіканець обмежився галасливою і досить абстрактною промовою та й поїхав у Вашінгтон, нічим так і не проявивши себе. Чарлз зрозумів, що треба зміцнювати його позиції. Він узяв квиток на вашінгтонський поїзд, зустрівся з конгресменом і повернувся в місто на березі Міссісіпі з оплаченою конгресменом спритною дівчинкою з будинку розпусти.

Наступного дня п'ять негрів «зробили спробу» серед білого дня по-звірячому зґвалтувати «білого ангелика», розлючений натовп лінчував усіх п'ятьох, а конгресмен виступив на сторінках багатьох газет з вимогою «тримати негрів на прив'язі». Плантатори задоволено потирали руки, а Чарлз одержав другу солідну пачку доларів.

У Філадельфії він дізнався, що Клер зустріла акціонера компанії бритвених лез, підтяжок та іншої дрібної галантереї, який мав два міських і три заміських будинки (але жодного в Оклахомі чи Вісконсіні), і поспішила віддати йому серце. Чарлз горював недовго: він купив будиночок і оселився в ньому з молодою господинею готелю Мег Перкінс, яка вміла сміятися ще розкотистіше, ніж Клер.