Диваки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, то поганяйте швиденько, будемо хворого лікувати.

Сашко стьобнув Буланого, і віз покотився путівцем.

Бригадир далі не розпитував. Хлопці теж сиділи мовчазні, насуплені.

Нарешті показалася скирта.

— Кличте, — звелів бригадир, коли віз спинився.

Сашко вдихнув на повні груди повітря і пронизливо свиснув. Прислухався. Сергій не озивався. Свиснув удруге, ще голосніше. Не чути.

— Мабуть, таки потюпав до лікаря, — сказав Микола.

— Ага, видно, потюпав, — і собі поспішив додати Сашко.

Сподівалися, що Сергій не розчув, і бригадир не догадається про їхню брехню.

Та дядько Василь зіскочив із воза і до скирти:

— Ану, подивимось. Може, дуба врізав.

Попростували втрьох до скирти. Микола і Сашко йшли з похлюпленими носами.

— Сергі-ію! — погукав бригадир.

Зашелестіла солома. Дядько Василь швидко ступив за ріг скирти.

— Чого? — висунулася з соломи розпатлана Сергієва голова. — Чого горланите? — побачив хлопців.

— Вилазь. Уже приїхали, — сказав Микола.

— Квитанцію не забули?

— Не забули, — буркнув Сашко, витираючи рукавом піт із лоба. Сергій неквапливо виліз, потягнувся.

— Ух, і завдав хропака. Красота-а!

— А живіт як твій? — спитав Микола.

— Який живіт? — здивувався Сергій.

— Ну, той, що болів. Забув хіба? — заморгав Сашко.

— Чого моргаєш, дурню? У кого болів? Що ви верзете?

Хлопці ладні були крізь землю провалитися.

— От артисти, от комедіанти! — вийшов з-за скирти бригадир. Сергій аж очі вилупив од несподіванки. — Треба було раніше прорепетирувати… То кажеш, Сергію, “красота”? Гм, я думаю — робота робиться, і хропака добрячого можна завдати. Тепер мені ясно, чого ти про помічника торочив. Доведеться-таки його дати тобі. Законного…

Видно, Сергій не лише Миколі і Сашкові говорив про помічника для їздового.

— Ну що ж, — вів далі дядько Василь, — паняй знов у сад, сьогодні ще раз одвезеш груші. А завтра приходь на бригаду, вирішимо, як учинити з тобою. І ви, хлопці, приходьте. Обов’язково приходьте.

Дядько Василь узяв із воза метрівку і подався навпростець через буряки до тракторів, що стояли за кілька гонів од скирти.

Ох і перепало ж тоді Миколі та Сашкові від Сергія! І дурними, і бовдурами, і розтелепами — чим тільки він їх не обзивав. А як розібратися, то сам же винен…

Другого дня рано-вранці хлопці побігли на бригадний двір. А що, коли дядько Василь і справді призначить їх до Сергія за помічників?