Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Замовкни! — фон Глевіц різко повернувся до сина. — Ти живеш, мов сліпе кошеня. Тебе дурять, водять за ніс. І хто? Сілезька мокриця, у якої ніколи не було мозку більш як на два гроші, а ти…

— А що я? — Гуго відкопилив п'яні губи. — Мене запросили, я і п'ю.

— Пропиваєш батькову честь!

Гуго промовчав. Такої злості він давно не бачив у батькових очах. Важко дихаючи, фон Глевіц підійшов до крісла, в якому сидів Гуго.

— Ти зараз же розповіси мені все, що знаєш про справу з фальшивими грішми, — тихо, але з таким притиском у голосі промовив батько, що в Гуго похололо всередині. Він втягнув голову в плечі і мовчав, не сміючи підвести очі.

— Ну? — фон Глевіц трусонув його за плече.

— А що я знаю? Дітц передавав мені валізки з фальшивими фунтами. Спочатку я сам возив їх, а потім він порадив, щоб я підшукав когось іншого. Ну, я запропонував Хорста. Перед тим, як Хорста мали арештувати, Дітц сказав мені, що так треба. Це, мовляв, політика, і Хорстові нічого не загрожує.

Фон Глевіц схопив сина за груди, рвонув його з крісла. Професор відчув непоборне бажання розбити, розтрощити цю пусту, недоумкувату істоту, в п'яних очах якої не було нічого, крім тупого переляку. Проте він стримав себе. В наступну мить професором оволоділо почуття омерзіння. Відпустив сина і одійшов до вікна.

«Так, це політика. В наш час це зветься політикою». Здатність аналізувати не залишала професора навіть у хвилини найвищого нервового збудження.

«Цілком ясно. Справою Торнау зацікавився Гіммлер. І як я одразу не подумав про нього? Адже зовсім недавно, на банкеті в Берхтесгадені він хвалився, що гестапо успішно провело ряд крупних фінансових диверсій проти Англії і Америки… Тепер Гіммлер хоче відвести од себе удар, оббілити гестапо. Так зручніше буде вести переговори з Заходом. Преса роздує процес над Торнау, заведе в оману громадську думку, відволікатиме увагу німців од провалів на Східному фронті. А тим часом Гіммлер сподівається порозумітися з союзниками Росії — ловко. Та щоб роздути таку авантюру, одного Хорста замало. Гіммлер не спиниться ні перед чим. Він кине у це багно і моє ім'я. Гуго посадять — це ясно. Тільки тоді вони зможуть надати процесові належної ваги. Треба негайно шукати захисту. Але в кого? Борман? Ні, цей не посміє стати проти гестапо. Герінг? Так, Герінг. Він ненавидить Вірного Генріха, а коли дізнається про наміри Гіммлера випередити його у переговорах із Заходом, негайно внесе у вуха Гітлеру. Разом ми відкрутимо голову Гіммлеру».

Фон Глевіц підійшов до стола і натис кнопку дзвоника, викликаючи камердинера. Погляд його упав на сина. Той підвів п'яні винуваті очі.

— Тебе посадять, — сухо промовив фон Глевіц.

— За що? — Гуго схопився на ноги.

— За те, за що сидить Хорст.

Гуго стояв ні живий ні мертвий. Він ніколи не міг подумати, що ця забавна пригода з фальшивими грішми може так несподівано обернутися йому на зле.

— Але ж фунти давав мені сам Дітц.

Професор не відповів — на порозі кабінету з'явився камердинер.

— До ваших послуг, гер професор.

— Негайно приготуйте все для дороги. Я виїжджаю до Берліна, — наказав фон Глевіц.

— Даруйте, о котрій годині?

— Рівно о двадцятій. Поспішайте, Гансе.

— Біжу, гер професор. Ось тільки… Ваші вечірні газети, — старий слуга поклав на журнальний столик газети і підтюпцем вибіг із кабінету.

Герберт фон Глевіц розгорнув вечірній випуск «Фелькішер беобахтер» і одразу знайшов те, що шукав.

«Мюнхен. (Від власного кореспондента. По телефону.) Сьогодні вдень я мав цікаву зустріч з керівником зграї фальшивомонетчиків Хорстом Торнау».

Очі професора швидко пробігали рядки повідомлення. Кореспондент красномовно, з подробицями розписував свою розмову з Хорстом. Раптом погляд фон Глевіца зупинився, вм'явся в кінцеві рядки кореспонденції.

— Почалося… — промовив стиха.

Гуго кинувся до батька. Вихопив у нього з рук газету.

«Бесіда наша підходила до кінця, — значилось в останньому абзаці замітки, — коли Хорст Торнау з властивою йому експансивністю зробив досить дивну заяву для преси. Він сказав буквально таке: «В тому, що зі мною сталося, винен Гуго фон Глевіц (син професора-невропатолога доктора Герберта фон Глевіца. Пояснення редакції). З його рук я одержував фальшиві англійські банкноти…»

Гуго випустив газету. Вона впала на стіл. З першої сторінки, ховаючи за товсті скельця пенсне примружені хижі очі, на нього дивився Гіммлер.

До стола Гізела не вийшла. Лежала на тахті і гірко плакала. Їй було жаль свого кохання. Останній перед арештом вечір не йшов із пам'яті. В той вечір вона зрозуміла, що любить по-справжньому, без вагань і роздумів.