Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Геро, ти ще не бачив, який чудовий платан росте в моєму літньому ресторані.

Коли вони виходили із залу, Хорст несподівано зустрівся очима з високим кучерявим брюнетом. Якусь мить Торнау не міг згадати, де бачив це обличчя. Але згодом перед очима попливли гірські вершини, так ніби Хорст раптом опинився біля туристяка на березі Траупзее. «Так, це він. Росіянин із туристяка». Думки Хорста перервав бургомістр.

— Сядьмо, пане Торнау. Наша розмова буде суто діловою, — Штюпнагель вмостився в крісло, вийняв сигарети. — Пригощайтесь.

— Дякую.

Хорст перевів погляд на Керка. Шеф «Сі-Ай-Сі» сідав за стіл третім, однак з розмову, здавалося, не мав наміру втручатися. Бургомістр сказав, розпливаючись в усмішці:

— Йдеться про ваше прохання, з котрим ви тиждень тому звернулися до магістрату, — підтвердити державну силу купчої, за якою ви здаєте в оренду інтендантству окупаційних військ землю між Берг-ам-Ляймом, Перлахом і Штраб-Трудерінгом загальною площею сто п'ятдесят гектарів.

— Так… — ледве спромігся вимовити Хорст. Він нічого не розумів. Магістрат, прохання, землі, американське інтендантство… Щось бургомістр плутає.

Але доктор Штюпнагель упевнено вів далі:

— Я розумію, звичайно, що ваше право незаперечне. Свої родові землі ви можете здати в оренду кому завгодно, та щоб підтвердити силу купчої, ми повинні спочатку пересвідчитися, що немає інших претендентів на спадщину.

Тепер Хорст уже починав дещо розуміти. Він раптом згадав про документ, що його Дайн підібрав у розбитому берлінському кабінеті генерала Вальтера фон Торнау. Хорст глянув на Стефана, що саме підходив до них.

— Здається, в гостях не годиться говорити хазяїнові неприємні слова, однак скажу…

— Раджу вам помовчати, — Керк нахилився до попільниці. — Ви повинні дякувати Стенлі, що він в свій час подбав про ваші інтереси. Запевняю вас, гер Штюпнагель, фон Торнау єдиний нащадок мого давнього друга генерала фон Торнау.

Хорст відчув, що тут пахне неабиякими баришами, коли сам Керк зацікавлений швидше владнати цю справу.

— І все-таки ми повинні перевірити. Тільки після цього можна буде надати справі цілковитої законності, — промовив бургомістр.

— Ну що ж, думаю, це влаштує наше інтенданство.

— А чому ж ви не поцікавитесь, пане Керк, чи влаштує це другу сторону? — промовив Хорст.

— Ну, юначе, кого не влаштовує сто тисяч доларів орендної плати на рік.

— Мене!

Густі фарбовані брови Керка злетіли вгору.

— Двісті тисяч і ні цента менше.

— Думаю, що інтендантство на це не погодиться.

— Тоді я завтра ж заберу з магістрату документи.

— Це ваше право, — бургомістр сховав очі за блискучими скельцями окулярів.

Хорст помітив хитру посмішку, що на мить скривила тонкі губи доктора Штюпнагеля.

— На жаль, я не уповноважений з вами торгуватися, — Керк рішуче підвівся з крісла і пішов до дверей.

Дайн нахилився до Хорста і зашепотів на вухо:

— Що ти наробив, божевільний. Тепер не матимеш і копійки, — він поспішив слідом за Керком.

Штюпнагель підвівся і чекав, поки встане Хорст, хоч міг обійти стіл з другого боку. Хорст помітив на його обличчі якийсь задоволено-змовницький вираз. Він встав і, відсунувши ногою крісло, пропустив бургомістра вперед.

— Дадуть. Двісті п'ятдесят дадуть. Земля їм потрібна для танкодрому, — тихо сказав Штюпнагель.

— Але ж можуть забрати і даром, — відповів Хорст.