Прокляті роки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але попів позбавлено єпархій,

І в наркоматах, як звелів Зевес,

Вже креслять дерево нових єрархій,

Яке пригорне під гіллясту тінь

Пролетар'ят майбутніх поколінь.

Що успадковано від давніх-давен,

Тепер за димом-попелом пішло.

В житті, позбавленім легенд і слави,

Жарким залізом випекли дупло,

Щоб нам Сучасне, нищачи наш травень,

Тисячогромим вихором ревло.

У порожнечі тій — кубло дракона,

Що із людей майструє грамофони.

Він оком пильно стежить кожний крок.

Він по ночах за Лисою Горою

На сороміцький скликує танок.

Сповивши ката пурпуром героя,

Звелів він, щоб не мали ми думок,

Які не є стандартного покрою:

Замісто нас хай мислить колектив,

Що нам у черепах все уложив.

Він — стоголовий звір, ні в чім не винний.

Він скрізь понаставляв своїх ікон.

Він правду нам дає, для всіх єдину,

Нехибну й непомильну, як закон;

І ми її шануєм аж до згину.

Склепляє очі нам червоний сон,

І крутяться невпинно каруселі,

Де ми —страшні фігури в грі веселій...

Йому на кабель мало наших жил.