Нехай вві сні ця казка вам досниться...
Я не хотів вас байкою втішать,
Якою тішимося на дозвіллі:
У саме серце думав я влучать
Рядком, напоєним огнем і біллю,
Чи враз стривожити спокійну гладь
Скаженим феєрверком божевілля...
Та часто казка правдою стає:
Що не було, існує, квітне, є.
Нехай же древнє полум'я не гасне,
В якому я, згоряючи, горю,
Бо воля здійснює той сон прекрасний,
Що людству снивсь під досвітню зорю.
Суворим зором дивиться Сучасне,
Коли йому я ладан свій курю.
Нехай же знов воно в права вступає,
Нехай ножами серце тне і крає.
Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який вам показав би голод,
Отой проклятий 33-й рік?
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
Жнива справляв на людській ниві серп?
О, скільки раз по місту «чорний ворон»
Шугав, зі сну хапаючи людей,
Коли вставала пітьма чорним бором,
Зітхаючи пащеками ночей!
І падав присуд, скорий чи нескорий,