Прокляті роки (СКОРОЧЕНО): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ні слово, ані чин його не зрушать,

Йому не досить наших утлих тіл:

Йому до дна віддати треба душу,

Щоб він пообтинав їй рештки крил

І «древо мислено» трусив, як грушу,

Щоб, розкроївши скальпелем нам лоб,

Він кожну думку брав під мікроскоп.

І, охоронник юдиних традицій,

На батька він нацьковує дітей.

Засліплюють нам мозок блискавиці

Його у пітьмі зроджених ідей.

Мовчати ти не смій: співай, як птиці,

Хвалу йому труби і в бубон бий,

Бо, суючи до рук блюзнірську ліру,

Він роздере губу і рот Шекспіру...

З казок ми знаємо, що тільки гад

Завжди бував столикий і сторукий,

Бо сам не мав лиця; і смрадний чад

Від нього йшов. Він брав людей на муки,

В тіла і душі їм впускав свій яд...

Але являвся витязь срібнолукий,

І враз — межи очі, в казан чола

Влучала змія пущена стріла.

Так діти дивляться, як ви: безслівно,

Та з запитом настирливим в очах:

«А чи ж прийде він, ясний, богорівний,

Який не знав ніколи, що є жах?

Чи прийде він, щоб визволить царівну?»

Життя і смерть у казкаря в руках...

О діти, пізно вже, а вам не спиться;