І у руках, піднятих догори,
Нам серце ніс, немов святі дари.
Але в тюрмі я, мов дитя у школі,
Навчивсь кохати сонце і життя.
Який чудовий перший день на волі,
Коли, черкнувшись грані небуття,
Ти знову чуєш спів женця у полі,
Мов він твоє вславляє вороття!
Десь у садках п'янкіше пахнуть квіти,
І самі хиляться до тебе віти.
Стрункіші стали постаті дівчат,
І по-новому світяться їм очі.
А в небесах, де тиша й вічний лад,
Застигло все в прозорості урочій,
Мов грає відблиском господніх шат...
Хіба ж не кожен славити охочий,
Коли від катової втік руки,
Романтику кривавої чеки?
Частина II
Тепер кати не ходять у китайці,
Ні Лаціса, ні Петерса нема,
Бо з моди вийшли латиші й китайці.
Тепер організована чума
Нас винищить, як білогузих зайців:
Скоривсь нам пес та тварі всяка тьма,
Але страшні ще комарі й мікроби,
Ті носії всілякої хвороби.
Ми все вперед ідем, і скрізь прогрес.
Давно не правлять нами вже монархи,
І є жерці криваві чорних мес,