Маруся Чурай (СКОРОЧЕНО): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

ЛІНА КОСТЕНКО

МАРУСЯ ЧУРАЙ (СКОРОЧЕНО)

     Розділ І Якби знайшлась неопалима книга

     «...року божого такого—то, і місяця такого—то, і дня... Чурай Маруся — на підсудній лаві, і пів—Полтави свідків піддверми».

     Маруся стоїть перед судом тому, що її звинувачують, немов би з ревнощів вона отруїла свого коханого, Гриця Бобренка. Один за одним постають свідки. Параска Демиха розповідає, як бачила Гриця, що повертався від Чураїв, блідий та смутний. А ось передсудом Фесько — «млинів дозорця скарбу військового». З його розповіді дізнаємося про таємні побачення Гриця та Марусі за селом над ставом, а одного разу Маруся зробила спробу полишити життя, втопившись у тому ставу, певно, що через Гриця. Напівживу витяг її з води тоді Іван Іскра. Але на це суд не зважає, бо нині звинувачують її. Мати Гриця привела аж 17 свідків:

     ...а з тих сімнадцяти має п'ять,          котрі до присяги годні будуть.

     От вони й називають Марусю відьмою. Горбань вважає історію прозаїчною: дізнавшись, що Гриць збирається одружитися з Галею Вишняківною, Маруся навмисне вчиняє злочин — поїть зрадливого коханого отрутою. Отже, вона винна у скоєнні злочину. Все просто. Картину доповнює заплакана наречена Гриця, якій усі співчувають. А що ж сама Маруся?

     Вона ні слова не сказала праву. Стоїть. Мовчить. І дивиться. І все.

     А як хочеться Бобренчисі побачити її приниження, як хочеться, щоб дівчина виправдовувалася, просилася! Але Маруся мовчить. І ось, не соромлячись людей, Грицева мати розповідає про те, що було таємницею двох закоханих — Марусі та Гриця. Цинічно розмірковує мати Гриця привселюдно про те, чому саме вона не заважала їхньому коханню:

     Щоб у заміжніх погубив підметки? Чи, як чернець, скоромився мирським? Чи щоб пішов до Таці Кисломедки, котра тягалась бозна—де і з ким!

     І кожне її слово болем відлунює в душі Марусиної матері. Вона не витримала, та тільки й сказала:

     Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна!

     Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.

     Відтак за нею мав слово Яким Шибилист. Він розповів громаді, як ріс Грицько, якого Чураї і годували, й до розуму наставляли, бо матері його, бачте, часу не було ним опікуватися: «...воювала — за курку, за телицю, за межу». Маруся та Гриць зростали разом та й покохалися. Дівчина щиро, а от Гриць:

     Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому. Від того кидавсь берега до того. Любив достаток і любив пісні.

     Тим часом до суду прибуває посланець із Січі з листом від кошового з проханням про допомогу Хмельницькому. Послухавши, учому справа, він зауважує:

     Ця дівчина... Обличчя, як з ікон.

     І ви її збираєтесь карати?!

     А що, як інший вибрати закон,—

     не з боку вбивства, а із боку зради?

     Ну є ж про зраду там які статті?

     Не всяка кара має буть безбожна.

     Що ж це виходить? Зрадити в житті

     державу — злочин, а людину — можна?!

     Але об казуїстику суддівського столу ламається не тільки шабля Леська Черкеса, що протестує проти вироку суду — віддати Марусю на катування.

     Лесько сказав: — Кого в цім ділі шкода, Так це Івана Іскру. То — козак. Таке нещастя хоч кого знеможе. Це ж можна тут рішитися ума. Любив же він Марусю, не дай боже! Тепер сидить, лиця на нім нема.

     Серед різних людей, що зібралися у суді, син Якова Остряниці, Іван Іскра. Цей чесний шляхетний юнак кохає Марусю, але не тільки в тім справа. Він справжній патріот, і слова його — промова патріота і гуманіста:

     Ця дівчина не просто так Маруся.

     Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа...