Чари країни Оз: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Біні Ару, відкривши таємницю обернення, для якого не потрібні були ніякі чарівні предмети, чи порошки, чи інші речовини або зілля і яке завжди діяло безвідмовно, не хотів, щоб таке чудесне відкриття лишилося зовсім не відомим і пропало для людської науки. Він вирішив не вдаватися більше до нього, коли вже Озма заборонила, але подумав, що Озма ще тільки юне дівча, а колись вона, може, передумає й дозволить своїм підданим користатися чарами, і тоді Біні Ару знов могтиме обертати себе й інших, коли захоче, — звичайно, якщо тільки доти не забуде, як треба вимовляти «пірзкщгл».

Обміркувавши цю справу як слід, він вирішив записати це слово й у належний спосіб вимовляти його десь у таємному місці, щоб тільки він через багато років зміг розшукати його, а ніхто більше щоб не міг його знайти.

То була слушна думка, але старий Чарівник ніяк не міг знайти такого таємного місця. Він обходив усе «блюдце» на вершині гори Жвак, але не знайшов такої місцини, де можна було б записати таємне слово і де б ніхто не міг натрапити на нього. Тому він урешті надумався заховати його десь у своїй хаті.

Біні Ару мав дружину, яку звали Мопсі і яка уславилася своїми пирогами з чорницями, й сина Кікі, що не вславився нічим. Його вважали норовливим і неприємним, бо він був нещасний, а нещасний він був тому, що хотів спуститися з гори й побувати в широкому світі, який стелився внизу, а батько його не відпускав. Ніхто не звертав уваги на Кікі Ару, бо він не варт був нічого.

Раз у рік на горі Жвак бувало свято, на яке приходили всі Верхотури. Вони збиралися в самій серединці схожої на блюдце країни і цілий день розважались та веселились.

Молодь танцювала й співала, жінки накривали столи з усякими смачними наїдками, а чоловіки грали на музичних інструментах і розповідали казки про всякі чудеса.

Кікі Ару звичайно ходив на ті свята з батьком та матір’ю і понуро сидів осторонь — не співав, не танцював, навіть не розмовляв з хлопцями та дівчатами. Тому він і в свято був не щасливіший, ніж у будень, і одного разу він сказав батькові й матері, що не піде на свято. Краще лишиться вдома й буде нещасний на самоті. Батько й мати охоче лишили його самого.

Та зоставшися сам, Кікі вирішив зайти до батькової кімнати, куди йому не дозволялося заходити, і спробувати розшукати якесь із чаклунських знарядь, що їх використовував Біні Ару, ще поки чаклував. Увійшовши, Кікі зачепився ногою за одну дошку в підлозі. Він обшукав усю кімнату, але не знайшов і сліду батькових чарів. Усе було знищене.

Прикро розчарований, він уже хотів був вийти, але знов зачепився за ту саму дошку. Це змусило його задуматись.

Роздивившися дошку уважніше, Кікі побачив, що її виймали, а потім прибили на місце, але тепер вона трохи виступала над іншими дошками. Але навіщо батько зривав цю дошку? Може, він сховав під нею котрийсь зі своїх чаклунських предметів?

Кікі взяв долото і зірвав дошку, але не знайшов під нею нічого. Він уже хотів був прибити її на місце, та впустив з рук, і вона, падаючи, перевернулась. Тоді він побачив, що на споді її щось написано. У кімнаті було досить тьмяно, і він підійшов до вікна, роздивився її пильніше й побачив, що на дошці докладно описано, як треба вимовляти чарівне слово «пірзкщгл», щоб те слово вмить обернуло будь-кого у будь-що, а коли треба — відмінило його, перетворивши у давню подобу.

Спочатку Кікі Ару навіть не зрозумів, яку чудесну таємницю відкрив; але він подумав, що зможе якось використати її, і точно переписав усі вказівки, як треба вимовляти «пірзкщгл». Потім згорнув папірця й поклав у кишеню, ю а дошку прибив на місце так акуратно, що ніхто б і не здогадався, що її зривали.

Потім Кікі вийшов у садок і, сівши під деревом, уважно вивчив те, що переписав. Він завжди хотів вибратись із гори Жвак у широкий світ, особливо до країни Оз, і тепер йому спало на думку, що можна обернутись на птаха й перелетіти куди схоче, а коли надумає вернутись, то й вернутись. Одначе треба було завчити напам’ять, як слід вимовляти чарівне слово, бо птах не може носити з собою папірця, і якщо він забуде слово або як його точно вимовляти, то не зможе вернутись у свою давню подобу.

Отож він довго заучував те слово, повторюючи його подумки разів сто, аж поки не впевнився, що не забуде.

Проте, щоб іще краще вбезпечитись, він поклав папірець у бляшанку в глухому кутку садка й прикидав бляшанку камінцями.

Тим часом почало вечоріти, а Кікі хотів уперше спробувати перекинутись у щось, поки батько й мати ще не вернулися зі свята. Він став на ґанку своєї хати й промовив:

— Я хочу стати великим, дужим птахом, як яструб — пірзкщгл!

Чарівне слово він вимовив так, як слід, а тому зразу відчув, що його подоба зовсім змінилася. Він залопотів крильми, скочив на поруччя ґанку й закричав:

— Ко-у! Ко-у!

Тоді засміявся й півголосом сказав:

— Здається, яструби кричать саме так. Але спробуймо-но свої крила, побачимо, чи вистачить у них сили перенести мене через пустелю.

Він вирішив спочатку полетіти не до країни Оз. Він же вкрав таємницю перетворення й знав, що порушив закон Озу про чари. Може, Ілінда або Чарівник з Озу викриють його й покарають, отож розумніше буде взагалі триматися далі від Озу.

Кікі поволі знявся в повітря і, зависнувши на широких крилах, почав вільно кружляти над схожою на блюдце вершиною гори. З височини він побачив далеко за палючими пісками Мертвої Пустелі якусь країну, що з нею, може, буде приємно познайомитись, отож повернув у той бік і рушив у довгий політ, розмірено махаючи дужими крильми.

ЯСТРУБ

авіть яструб мусить летіти над Мертвою Пустелею високо, бо над нею весь час здіймаються отруйні випари. Коли Кікі Ару врешті долетів до гарної землі, він почував себе кволим і розбитим, бо трохи отрути таки вдихнув. Але свіже повітря швидко освіжило його, і він приземлився на широкому рівному нагір’ї, що називається Верхія. Зразу за ним лежить долина, відома під назвою Низія, і обома цими краями править Чоловік-Медяник, Джон Тістон, а прем’єр-міністром у нього Пуцьверінг Херувим. Яструб тільки перепочив там, а тоді полетів на північ і пролетів над прегарним краєм, що називається Веселія, і править там гарненька Воскова Лялька.

Потім, летячи понад краєм пустелі, повернув ще далі на північ і сів на вершечку дерева в Королівстві Неманії.

Кікі добре натомився, та й сонце вже сідало, і він вирішив зостатися тут до ранку. З вершечка дерева він побачив неподалік хату, що мала дуже затишний вигляд. На подвір’ї чоловік доїв корову, а з дверей вийшла миловида жінка і покликала його вечеряти.

Тоді Кікі замислився: а що ж їдять яструби? Він зголоднів, але не знав, ні що йому їсти, ні де взяти їжу. І ще він подумав, що спати в ліжку вигідніше, ніж на вершечку дерева, отож спурхнув на землю й сказав: