Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Скажіть йому, що я приїхав.

— Маю заборону, містер Бірз, звертатися до полковника Блека, аж доки він не викличе мене.

— Дурниці! Де він?

— Я вже мав честь відповісти вам, що він зайнятий.

— Де він, я питаю? — ще загрозливіше спитав Бірз.

— Допитує заарештованих у своєму кабінеті. Але він…

Томас Бірз не слухав далі. Він вибіг з кімнати і спитав першого, хто зустрівся йому у коридорі:

— Де кабінет полковника Блека?

Йому вказали. Бірз, не постукавши, широко розчинив двері, вбігаючи до кімнати. Він влетів до кабінета, не спиняючись ні на мить, але уже в кімнаті, не дійшовши до стола, застиг на місці.

То була велика кімната, залита світлом. За важким дубовим столом із цигаркою в руці, в розстебнутій куртці сидів полковник Гордон Блек. Він спроквола підводився назустріч Бірзові. Обличчя його було немов у машкарі холодної офіціальної ввічливості. Очі стежили за кожним рухом непроханого гостя.

Але не на нього дивився Бірз. Він бачив інше, від чого не могли відірватися його очі. Недалеко від стола була лава — широка дерев’яна лава з міцними ремінцями, що звішувалися з її боків. Коло лави стояло двоє дужих штурмовиків. Озираючись на людину, що несподівано вдерлася до кабінета, вони все ще тримали своїми міцними руками тендітну жінку, яка напівлежала на лаві, обпершись головою об стіл, наче непритомна. Це була Мадлена Стренд.

— Чим можу бути корисний? — повторив зовсім сухо і офіціально Гордон Блек.

Бірз, стискуючи кулаки, метнувся до нього.

— Ви насмілились, не повідомивши мене, заарештувати міс Стренд! Більше того, ви насмілились допитувати її вашими чортячими способами! Та я!..

Обличчя Гордона Блека зблідло від ледве стримуваного гніву. Нервово потираючи руки, він спитав Бірза ще сухішим, ще гострішим тоном:

— З якого це часу державна таємна поліція і організація «Бойових хрестів» мусять запитувати дозволу містера Бірза для того, щоб провадити доручену їм роботу? Будь ласка, не втручайтесь у справи, що до вас не стосуються.

Бірз позеленів: так розмовляти з ним! Він озирнувся на Мадлену; вона лежала, відкинувшись назад, напівнепритомна. Обличчя в неї було бліде, як стіна, очі заплющені, вуста стулені у стражденну гримасу. Здавалося, вона нічого не чула, бо хоч розмова проходила у досить підвищеному тоні, вона навіть не повернула голови. Тим часом Блек продовжував, вже залишивши потирати свої руки, а спокійно склавши їх на грудях:

— Заарештована під час зустрічі з державними злочинцями Мадлена Стренд намагалася рухами розмовляти через вікно з людьми на волі. Вона відмовилась дати будь-які свідчення. Ми примушені допитувати її за вказівками законів.

— Себто мучити її? Катувати?

Гордон Блек іронічно посміхнувся:

— Я міг би не говорити вам про все це жодного слова, містер Бірз, — і тим лише виконав би свій прямий обов’язок. Але, бачачи ваш знервований стан і деяку збудженість, я спробую пояснити ще. Здається, містер Бірз не заперечував проти того, щоб допитувати за системою «третього ступеня» того хлопця, який був спійманий на заводі?.. До речі, ми дістали від нього цінні вказівки щодо його слів про ліву руку. Але про це потім. Отже, чому містер Бірз, що взагалі зовсім не проти допиту за вказівками закону, сперечається тепер? Для мене, як представника закону, як начальника поліції, — немає ні Джіма Кемпа, ні Мадлени Стренд. Є лише заарештовані злочинці, від яких треба за всяку ціну дістати правдиві і докладні свідчення, від яких залежить дальший хід розслідування справи і ліквідація діяльності так званих революціонерів.

Гордон Блек говорив все це урочисто, не зводячи погляду з Бірза. Він чудово розумів, що його позиція була непохитна. І справді, Бірз не відразу знайшовся, що відповісти. Адже Блек з свого погляду був цілком правий, для нього було все одно кого катувати — хлопця-робітника Кемпа чи Мадлену.

— Але Кемп безумовний злочинець. Він пройшов на завод без дозволу, він розкидав прокламації… — спробував заперечувати Бірз.

— Це не доведено. В нього знайшли лише одну напіврозірвану прокламацію, — зауважив Блек.

— Все одно, Кемп — брудний робітник, — спалахнув Бірз. — А тут інженер! До того ще й жінка. Я не можу цього допустити!

— Зрештою, я зовсім не наполягаю на тому, щоб ви допускали це або не допускали, — Гордон Блек зробив помітний притиск на слові «ви». — Допит заарештованої провадимо ми, — і це виключно наша справа.

Томас Бірз відчув цілковиту безпорадність. Дійсно, він не міг тут нічого зробити. Але Гордон Блек, видимо, вирішив ще щось. Мов заспокоюючи, він ввічливим рухом руки попрохав Бірза сідати, сів сам у своє крісло за столом і, знижуючи голос, сказав:

— Киньмо цей неприпустимий тон нашої розмови, містер Бірз. Я не хочу остаточно псувати наші взаємини, продовжуючи сперечання, бо, кажучи відверто, ви надто збуджені для того, щоб вести офіціальну розмову. Ви рішуче проти того, щоб ми допитували міс Стренд? Гаразд, я можу припинити цей допит. Але попереджаю, що я примушений буду поінформувати про це містера Говерса і додати, що, на мою думку, цим втручанням ви зірвали мені проведення слідства. Отже?.. Гаразд, якщо ви не міняєте своєї думки, я зроблю так, як ви бажаєте. Але перед тим дозвольте сповістити вас про наслідки допиту того хлопця, Джіма Кемпа. Пам’ятаєте його слова про ліву руку роботарів?.. Вам нічого не доводилось чути про це від ваших доглядачів?

Бірз пригадав: так, учора, та й сьогодні, помічник доповідав йому, що невідомо з якої причини роботарі в один час, рівно о дванадцятій годині ранку чомусь підвели свої ліві руки. Так, так! Бірз з приводу цього навіть запитав відомостей від центральної станції керування роботарями. Але техніки на станції дуже здивувалися і відповіли, що вони нічого не знають про причину такої незрозумілої риси в поведінці залізних людей.

— Так, мені говорили, — і Томас Бірз переказав Блекові те, що згадав.