Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Боб поклав руку на плече Діка:

— Та я то добре знаю і тебе, і твоїх хлопців. Але чи не помічає командування вашої роботи?

— Гадаю, що підозріває. Але ми дуже законспіровані. Нас голими руками не візьмеш. А це що? — спитав Дік, беручи аркушик паперу, який подав йому Боб.

— Це ми вирішили ще трохи допомогти тобі. Буде метелик такий. Сьогодні вночі приставимо на той бік, розкидаємо, розклеїмо. Добре?

Дік Ольс проглянув написане і відповів, повертаючи аркушик назад:

— Дуже добре. Тільки дивіться, щоб не спізнились. Ну, товариші, я пішов. Бувайте!

І він зник за дверима. Боб Леслі знов звернувся до Тіма:

— Що маєш сказати? Дік Ольс, наш організатор, уже два тижні перебуває серед солдатів. Він зв’язаний з їхньою комуністичною організацією. Він встиг багато чого зробити. Ти ж чув, що він розповідав? Військо на три чверті наше, Тім!

Тім підскочив з стільця і схопив руку Боба:

— Чудесно, Боб! Я… я дуже поважаю тебе, Боб. Ти справжній вождь. Ти все знаєш, про все пам’ятаєш.

Боб дещо ніяково усміхнувся:

— Та дурниці ти кажеш. Хіба це все я сам міг би вигадати? Я ж дістаю певні вказівки від комітету партії, з центру. От там, братику, дійсно, голови. А моя справа — опрацювати та здійснити практично плани, які я дістаю від партії. Ось що… Постривай, що там робиться? Неначе хтось кричить?

Вони прислухались: дійсно, хтось голосно розповідав щось за дверима кімнати, пересипаючи своє оповідання лайками. Боб розчинив двері:

— Що таке?

Робітники, що були в сусідній кімнаті, озирнулись. Один з них похмуро відповів:

— Ось товариш Лаун прийшов з міста. Майк Тізман помер.

Тім здригнувся:

— Невже?..

— Так, помер. Його привезли до лікарні пораненого. До поліцейської лікарні. А там ще намагалися допитувати. І ось… Вчора ввечері його тіло перевезли до трупного покою. Ми дізналися уже від сторожів. Помер старий!..

— Перша жертва нашої справи… — гірко вимовив Боб Леслі. І зразу ж рішуче заговорив: — Але ні! Ми не ридатимемо. Коли вмирає один, його місце заступають десятки інших. Тепер нам немає чого ховатись. Товариші, рушаймо!

До комітету заходили схвильовані робітники. Вони хотіли дізнатися: чи справді Тізман помер? Чи має комітет якісь ще відомості про смерть старого товариша, про його останні години?..

На вулиці робітники скупчувалися перед будинком і палко висловлювали свій гнів. Коли Боб Леслі, Тім та ті, що були з ними, вийшли на вулицю, їх зустріли вигуками:

— Ходімо до міста! Влаштуємо демонстрацію!

— Так, влаштуємо демонстрацію, — відгукнувся Боб. — Організовано, товариші.

Через десять хвилин вулицею вже посувався натовп, що дедалі більшав. До демонстрації приєднувалися зустрічні робітники, жінки виходили з будинків і йшли вкупі з демонстрантами. У повітрі лунали вигуки:

— Помстимося за Майка!

— Геть поліцію, що вбиває наших товаришів!

— Геть фашистів!

— Геть роботарів!

— Хай живе революція!