Мері Поппінс: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ох, мовчи хоч ти! — розлючено гукнула Джейн і, підхопивши з підлоги коробку з фарбами, щосили жбурнула в нього. Коробка стукнулася об скло і, відскочивши, вдарилась об Таріль.

Бррязь! Таріль посунувся й упав, зачепивши годинник.

Ой лишенько! Що ж вона наробила!

Джейн заплющила очі, не наважуючись навіть глянути.

— Слухайте, мені боляче!

В кімнаті виразно озивався чийсь докірливий голос.

Джейн вражено розплющила очі.

— Джейн! — знову сказав той самий голос. — У мене коліно розбите!

Вона швидко повернула голову. В кімнаті нікого не було.

Вона кинулася до дверей і відчинила їх. Теж нікого!

Раптом хтось засміявся.

— Ось де я, дурненька! — утретє озвався той же, таки голос. — Ось угорі!

Вона поглянула вгору на камін. Там лежав великий Таріль з чорною розколиною якраз посередині, і, на превеликий подив собі, Джейн побачила, що один з намальованих на ньому хлопців упустив з рук віжки і стояв зігнувшись, тримаючись руками за коліно. Решта двоє, обернувшись, співчутливо. дивились на нього.

— Але ж… — сказала Джейн чи то до себе, чи до того чужого голосу. — Я не розумію…

Хлопець на Тарелі підвів голову і всміхнувся до дівчинки.

— Не розумієш? Ну, звичайно. Це може бути. Я вже помітив, що ви з Майклом часто не розумієте навіть найпростішого, хіба ж не так?

Він, сміючись, обернувся до братів.

— Авжеж, — сказав один з них. — Вони навіть Близнят забавити не вміють.

— Або до ладу намалювати пташине яйце. У неї вони всі вийшли кривобокі, — підхопив другий.

— Звідки ви знаєте про Близнят і про яєчка? — зашарівшись, спитала Джейн.

— Отакої! — сказав перший хлопець. — Невже ти думаєш, що ми, відколи вже вас бачивши перед очима, не знали б усього, що діється в цій кімнаті! Нехай уже ми не заглядаємо у спальню чи у ванну… Скажи, якого кольору там стіни?

— Рожевого, — сказала Джейн.

— А в нас — блакитного з білим. Хочеш подивитися?

Джейн завагалася. Вона просто не знала, що й казати з дива.

— Ходімо! Вільям з Еверардом будуть тобі кіньми, коли хочеш, а я візьму батіжок і бігтиму поруч. Між іншим, мене звати Валентайн. Ми всі — Трійнята. І ще є Крістіна.

— Де Крістіна?

Джейн обдивилася весь Таріль. Але побачила тільки знайомий зелений луг, та невеличкий вільховий гайок, та Валентайна з Вільямом і Еверардом.

— Ходімо, й побачиш! — наполягав Валентайн, простягаючи їй руку. — Адже ж інші пішли собі й розважаються в гостях! А ти йди сюди, до нас!

Це її переконало. Ото нехай Майкл і Близнята знають, що не тільки їм ходити в гості! Будуть вони ще їй заздрити, будуть жалкувати, що так з нею повелися!

— Гаразд! — сказала Джейн, подаючи Валентайнові руку. — Я піду!