"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ніхто не залишав палуби. Всі прислухалися до віддалених вибухів, і кожен уявляв собі, що робиться на просторах закрижанілого моря.

А там, у темряві, йшов морем крижаний вал. Із страшенною силою натискував він на тороси і трощив їх.

Тріскали крижані поля, і в щілини, ніби у велетенську пащу, виливались незчисленні тонни морської води. Ламались між ополонками крижані перегородки. З силою в мільярди кінських сил стискалися два величезних крижаних поля, а під ними вирувала велетенська припливна хвиля.

Крижаний вал виріс на тридцять метрів заввишки, прокотився кількасот метрів і, простягшись на кілька кілометрів, зупинився.

О третій годині ночі стискання криги припинилося.

Розділ V

Павук підозри снує павутиння на «Лахтаку». Те павутиння щораз більше обсновує Павлюка, хоч кочегар, мабуть, про те й не догадується. Стиха, віч-на-віч, розмовляють про те моряки. Хоч ніхто вголос нічого не казав, але майже половина їх знала про люльку, знайдену після пожежі, про таємничі звуки, що їх довелось декому чути на палубі ночами…

Тим часом поведінка Павлюка ставала дедалі чуднішою. До загального кубрика він приходив лише їсти та виконувати покладену на нього роботу. Він запізнювався на політгурток і виявляв неуважність на лекціях з математики. Зробився похмурим і зосередженим. Здавалося, наче його підмінили. Зник веселий кочегар, що любив побалакати, що всім цікавився, до кожної справи втручався і часто виступав ініціатором різних витівок.

Правда, іноді він вбігав до кают-компанії з веселим виразом на обличчі, з блискучими очима і навіть жартував. Але це траплялося рідко. Та навіть і в таких випадках тінь якоїсь турботи не зовсім зникала з його чола.

Стьопа дивувався зміні, що помічалась у його найближчому товаришеві, говорив на цю тему із Зоріним.

Машиніст, який знав про ті неясні підозри, що падали на Павлюка, нічого не сказав юнзі, лише заспокоїв його кількома загальними фразами. Стьопа ж на той час захопився новим знайомим і весь вільний час проводив з Еріком Олаунсеном, набираючись від нього норвезьких слів і навчаючи його російської мови.

За останній час Павлюк змінився і зовні. Він схуд, зблід. Правда, не лише Павлюк мав такий вигляд. Котовай і Ковягін теж не дуже добре себе почували. Вимушена полярна зимівля давалася взнаки слабшим організмам. Але доводилося дивуватись, що Павлюк, якого вважали за найздоровішого на пароплаві, піддався важким умовам, тоді як Кар, Лейте і Шелемеха навіть підправились: останній набрав дев'ять кіло ваги.

Кар мовчки спостерігав кочегара-велетня. Він завжди цінив Павлюка. Але тепер, аналізуючи свої підозри, він щораз більше схилявся до думки, що той замовчує якусь таємницю. Штурман нічого в нього не питав, пам'ятаючи відповіді після пожежі і те, що він говорив Запарі, коли метеоролог питав про незрозумілі звуки, які Павлюк, безперечно, мусив чути. Кар чекав, коли Павлюк сам усе розповість. Йому здавалося, що ця історія повинна кінчитися щирим признанням.

Штурман мовчки чекав продовження таємничих подій, одночасно стежачи за Павлюком. Боявся він лише одного: чи не вплинула часом полярна ніч-зима на психіку кочегара. Ще матросом Кар плавав на пароплаві, який залишився одного разу на вимушену зимівлю в кризі Чукотського моря. Він був свідком, як у полярну ніч збожеволіли двоє його товаришів. Але умови тієї зимівлі були незрівнянно тяжчі, ніж умови на «Лахтаку». Проте, коли зійшло сонце, матроси видужали. Такі самі надії покладав і тепер капітан Кар на сонце.

Лейте аж ніяк не поділяв думок Кара щодо Павлюка. Старий моряк запевнив себе, що Павлюк — безперечний винуватець пожежі й що він і тепер робить якісь таємничі «фокуси-покуси», як висловлювався Лейте. Коли б його Кар послухався, то Павлюк уже сидів би замкнений під арештом.

Лейте — фактичний господар палуби, адже Вершомет, призначений на боцмана, мав дуже малий досвід, щоб цілком заступити старого моряка — багато часу був на повітрі. Він найпильніше стежив за Павлюком.

Не раз у темряві підходив він до дверей радіорубки, — через радіорубку був хід до каюти радиста, — і прислухався… але нічого не чув.

Якось о п'ятій годині ранку Лейте вийшов на палубу. Крізь захмарене небо рідко проглядали зорі. Лейте тримав у руках сокиру. Після нападу ведмедя на Стьопу моряки вважали за краще виходити на палубу з якоюсь зброєю. Старий моряк гадав, що для нього цілком досить сокири.

Подивившись, що робить вахтовий матрос, Лейте пройшов на корму. Коли він повертався назад, йому здалося, ніби з вікна каюти радиста, крізь щілину, пробивається світло.

«Вікна позатуляв», — догадався Лейте. Неясна підозра заворушилась у нього, але він не звернув на те уваги і, присвічуючи ліхтарем, почав оглядати, чи все гаразд на кормі. Аж ось вухо його вловило різкий металічний звук. Він враз випростався. «Звідки це?» Але звук одразу стих. «Ні, це не вчулося, — сказав собі моряк, — це напевне з його каюти».

… Лейте швидко рушив до каюти радиста. Він збіг по одному трапу, піднявся по другому. Під ногами рипів сніг, що його намело сюди напередодні. Намагаючись іти якомога тихше, Лейте підкрався до вікна каюти. Вікно було щільно затулене, і лише крізь маленьку щілинку вгорі пробивалося світло. То була дуже маленька щілинка. Крізь неї він нічого не міг роздивитись. Лейте приклав вухо до вікна. Його вухо вловило якесь шарудіння. Намагаючись підтягнутися вище, він посковзнувся і стукнувся головою об стінку каюти. Моряк випростався і розгублено провів рукою по обличчю. Знов притулив вухо до вікна, але тепер уже не чув абсолютно нічого. Простоявши так хвилину, Лейте тихенько рушив попід стіною і, підійшовши до дверей радіорубки, спробував їх відчинити. Та, мабуть, двері були зачинені на ключ або на засув. Тоді він постукав.

Ніхто не відповідав. Лейте розсердився і став грюкати щосили. Коли враз з даху рубки його освітив ліхтар, і почувся голос Павлюка:

— Боцмане, здоров! Чого стараєшся? — І зверху на палубу сплигнув Павлюк з рушницею в руках.

— А чого це ти на ключ зачиняєш? — сердито спитав старий моряк.

— А щоб часом ведмідь не заліз, — відказав кочегар. — Я й оце чую, щось грюкає… думав, звір. Схопився за рушницю і через люк, що в стелі, нагору… Будь ласка, — запросив він Лейте, обернувши ключа й одчинивши двері радіорубки.

— Дякую… Я тільки хотів сказати, що в кубрику гучномовець не працює, — пробурмотів Лейте і пішов геть.

Услід йому почувся тихий сміх кочегара. Гучномовець не працював уже майже півмісяця.

Розділ VI

Ранками Вершомет сходив на кригу і гуляв довкола пароплава, сподіваючись зустріти звіра. За кількасот метрів від «Лахтака» з'явилась ополонка. Там мисливець вичікував нерп.

— І ведмедям уже час гуляти, — казав він, дивуючись із відсутності звіра.