"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

_{Але романтика подорожей вабить його. І вже 1929 року він здійснює два рейси на криголамі «Литке». Цей криголам проплив мало не півсвіту. Від Севастополя ішов через Чорне і Червоне моря, Індійський океан — до Владивостока. То був південний, тропічний рейс. А далі починався північний, арктичний — до острова Врангеля, куди влітку 1928 року не зміг пробитися корабель. Люди, які працювали на острові в експедиції, залишилися без запасу харчів, одягу, зброї. І ось «Литке» мав доставити в Арктику нових колоністів, радіостанцію, трирічний запас продовольства й одягу для експедиції. Проте у Владивостоці трапилося непередбачене. Сім редакцій журналів і газет хотіли направити в Арктику своїх кореспондентів, але на «Литке» могли взяти тільки одного. Лишався єдиний шанс — увійти до складу команди.}

_{«Я звернувся з проханням, — писав Микола Трублаїні в книжці «До Арктики через тропіки», — щоб мене взяли за матроса, зважаючи на свій попередній морський досвід під час переходу з Севастополя до Владивостока. Але я міг бути тільки матросом другого класу, а для полярного рейсу добирали виключно матросів першого класу та ще з умовою, що такий матрос одночасно або водолаз, або тесляр, або пічник. Це для того, що в рейсі будуть потрібні водолази, а на о. Врангеля, коли будуватимемо будинок та склад, теслярі й пічники. На жаль, жодної з цих професій я не знав.}

_{… Але якось, днів за три по прибутті до Владивостока, виявились дві вакансії, що, здавалось, я міг би їх обійняти: каструльником на камбуз або запасним кочегаром-днювальним кочегарки. І перша, і друга роботи надзвичайно важкі та до того ще й марудні. Зате особливих якихось здібностей не потребують. Я погодився йти кочегаром-днювальним».}

_{Журналіст Трублаїні виявився акуратним, добросовісним членом команди. Разом зі своїми товаришами він з гідністю пройшов складні випробування арктичного рейсу. За роботу на криголамі «Литке» Миколу Петровича було нагороджено іменним значком.}

_{Уже відомий журналіст, Микола Трублаїні дедалі настійніше звертається до власне художньої творчості. На початку 30-х років він видає перші книжки оповідань «Тепла осінь 1930-го» та «Бій за переправу». У канву творів лягли спостереження бувалого газетяра. Але щось не вдовольняло в цих творах самого М. Трублаїні. Він немов не зміг знайти притаманної саме його письменницькому голосу тональності.}

_{І тут варто повернутися до вже згадуваних спогадів «Із записок молодого журналіста». Над сількором Трублаєвським готується розправа, він поспішає за порадою до свого товариша, але «біля райвику мене зустріла дітвора… Це мої маленькі приятелі. Я давав їм читати інтересні книжки і часто грався з ними біля сільбуду».}

_{Велика любов до дітей, розуміння їх, уміння проникатися серйозністю проблем, які постають перед людиною уже в юному віці, — все це закономірно привело журналіста в дитячу літературу. Якось В. Г. Бєлінський точно зазначив: «Необхідно народитися, а не зробитися дитячим письменником. Це свого роду покликання. Тут вимагається не лише талант, а й свого роду геній…» Такий талант і мав Микола Трублаїні.}

_{Досвід його — як учасника кількох арктичних походів, знання, що він їх здобув, спостерігаючи життя народів Півночі, і, особливо, враження від зустрічей з дітьми ненців, чукчів, ескімосів, якутів вилилися в цикл оповідань про Далеку Північ. Дванадцять творів, написаних у 1933–1934 роках, складають цей цикл. Вони зв'язані між собою і проблематикою, і спільністю персонажів, і навіть сюжетом. Недаремно Микола Трублаїні мав намір об'єднати ці оповідання в один великий твір. І все ж, незважаючи на щільний внутрішній зв'язок, цикл ділиться на дві тематичні групи — твори про життя народів Далекої Півночі («Погонич блакитного кита», «Вовки гоняться за оленями», «Волохан», «Малий посланець», «Крила рожевої чайки») і твори про освоєння радянськими людьми суворої Арктики («Володька-рибалка», «З півночі мчав ураган», «Хатина на кризі» та ін.).}

_{В оповіданнях першої групи переважає тема жорстокої боротьби між старим і новим у житті мешканців Півночі. Через постаті юних громадян, через їхні прагнення, мрії, вчинки Микола Трублаїні показує, як світло науки, рівності, справедливості, що його принесла перемога Жовтня, розсіює одвічний туман релігійних забобонів, дикунських звичаїв.}

_{І сьогодні читач із хвилюванням переживає події, описані в оповіданні «Крила рожевої чайки».}

_{На невеличкому острівці, де живуть ескімоси, панує культ шаманів, які роблять усе для того, щоб тримати в сліпій покорі людей.}

_{Наприкінці довгої полярної ночі дівчина Мамаюк, коли помирали від голоду її батьки, порушує стародавній звичай — вбиває рожеву чайку і цим рятує рідних од смерті.}

_{Шаман Ілавірнік закликає остров'ян вигнати прокляту ним Мамаюк з острова. Крім того, дотримуючись «звичаїв» предків, він вимагає, щоб дівчинка Навалук задушила свого брата Овайюака, котрий осліп і не міг більше бути мисливцем.}

_{Проте смілива чукчанка Анка, з якою читач уже познайомився в оповіданні «Малий посланець», руйнує плани Ілавірніка. Прибувши до острова при сході сонця після полярної ночі, вона забирає із собою Мамаюк, але невдовзі повертається разом із червоноармійцями. Життя на острові різко змінюється. Шаман втрачає свій вплив на ще недавно покірних і слухняних ескімосів, задурманених релігійними забобонами. «О горе! О біда!» — стогоном зустрічає Ілавірнік прихід нового життя. Але від імені всієї громади йому гнівно відповідає Овайюак, котрому повернули зір люди з далекого материка: «Чого пугукаєш, сово? Ти кажеш, що то казка. А я переконуюсь, що все дійсність. А ти із своїми старими казками забирайся геть!»}

_{Так перебудовується життя, опромінене сонцем ленінської справедливості. Цей оптимістичний мотив червоною ниткою проходить і через інші художні розповіді про разючі перетворення в побуті й свідомості народів Півночі.}

_{Друга група оповідань циклу знайомить читача з людьми, які освоювали сувору, непіддатливу Арктику, — мисливцями, моряками, вченими.}

_{В оповіданні «Хатина на кризі» дивовижних пригод зазнають підлітки — українець Володя Велетень, якут Оротук і чукча Темар. Незважаючи на невдалу спробу «зайцями» на дирижаблі попасти на Північний полюс, вони домоглися свого, самостійно прийшовши до мети на човні-санях.}

_{Небезпечна подорож — не самоціль. Так гартуються характери підлітків, виховується воля до перемоги, розвиваються кмітливість і спритність. Побувавши в таборі зимівників, хлопці повертаються додому з твердим наміром присвятити своє життя освоєнню привабливої, хоч і грізної Арктики.}

_{Пригодницькою повістю «Лахтак» Микола Трублаїні завершив роботу над темою підкорення радянськими людьми Арктики.}

_{«Лахтак», написаний 1934, а виданий 1935 року, відразу став одним з найпопулярніших художніх творів серед радянської молоді. Розповідь про сповнені героїзму будні пароплава «Лахтак» ведеться з таким напруженням, що читач майже фізично відчутно переживає всі труднощі, які довелось долати полярним морякам.}

_{Потрапивши з поламаним стерном у крижаний «полон», пароплав не зміг звідти вибратися. Штурман Кар, який приймає командування кораблем, вирішує зимувати на вмерзлому в кригу пароплаві, чекаючи весняного танення льоду. Все ускладнюється ще й тим, що «Лахтак» перетворився на «німий корабель» — не було зв'язку із землею. Три члени команди дезертирують, захопивши кращу зброю і продовольство. Проте радянські моряки стійко долають усі незгоди. Несподівана зустріч з екіпажем затонуло! браконьєрської норвезької шхуни приносить ще низку випробувань для членів екіпажу радянського судна.}

_{Штурман Кар, боцман Лейте, механік Торба, кочегар Павлюк та інші лахтаківці уособлюють силу й міць народу, який здійснював небачене в історії людства будівництво нового суспільства.}

_{З особливою симпатією виписано образ юнги Степана Черлака. Через його сприйняття і подається багато подій. Саме він, гострий на розум, доскіпливий, намагається усвідомити сутність непоказного героїзму, що його виявляють більшість членів команди, і причину ницості, підлості як дезертирів Аксенюка, Шора і Попова, так і шведського шкіпера-браконьєра Ларсена.}

_{На час створення повісті «Лахтак» в українській радянській літературі для дітей пригодницький жанр досяг вже певного розвитку в творах С. Васильченка, О. Копиленка, Ю. Смолича, В. Владка та інших письменників. Але тут ще було чимало «вузьких місць».}

_{Незаперечною заслугою Миколи Трублаїні й стало те, що пригодницький елемент у його творах — лише один із рушіїв сюжетного розвитку художньої оповіді. Надзвичайно важливим її компонентом є інформативна насиченість, ознайомлення читача з новими фактами, науковими теоріями. І все це легко, невимушено вплітається в напружену розповідь про часом карколомні події, що відбуваються з лахтаківцями. Скажімо, скільки цікавого міститься в гідрометеорологічних дослідах, які проводить гідролог Запара з допомогою Стьопи та інших товаришів. Цінний пізнавальний матеріал розширює коло знань юного читача і спонукає до дальшого вивчення багатьох загадкових явищ природи.}

_{Микола Трублаїні був особисто знайомий з багатьма видатними полярниками. Чи не тому настільки переконливим вийшов образ штурмана Кара, що його прототипом був Георгій Олексійович Ушаков — людина легендарної біографії, скромна, одержима в своїй відданості науці та радянському народові.}

_{Після повісті «Лахтак» Микола Трублаїні більше не повертався в своїй художній творчості до теми освоєння Арктики. Але любов до цього краю, до його людей залишилася на все життя, І письменник зумів прищепити її багатьом підліткам. Він створив перший у Радянському Союзі Клуб юних дослідників Арктики при Харківському палаці піонерів. Цей клуб дав можливість сотням дітей розвинути свої здібності, вибрати свій шлях у житті, сформувати й загартувати свій характер. «Моя мета, — говорив Микола Петрович, — запалити юних читачів бажанням стати дослідниками Арктики, моряками, що не побояться штормів, авіаторами, що зуміють повести літаки на тисячокілометрові відстані, інженерами і вченими, що дізнаються про всі таємниці природи і переможуть усі стихії».}

_{В Клубі юних дослідників Арктики Північ вивчали не лише по книжках і картах. У 1935 році Микола Трублаїні організував для членів клубу першу в Радянському Союзі подорож піонерів за Полярне коло. Це була справжня наукова експедиція — у залізничному вагоні, спеціально обладнаному на зразок криголама, йшла робота, подібна до тієї, яка проводиться на морському судні. Підлітки вели відповідні спостереження, робили виміри, несли вахти і т. ін. Вони поставили собі за мету не тільки побувати в Заполяр'ї, але й набути необхідних морякам навичок. Крім того, скрізь, де проходив поїзд, члени клубу допомагали місцевим піонерам організовувати гуртки юних дослідників Арктики. Захоплюючу, корисну, пам'ятну для кожного її учасника експедицію детально описав письменник Я. Гримайло в книжці «Дивний криголам».}

_{У 1936 році при Харківському палаці піонерів Микола Трублаїні організовує ще один клуб — юних дослідників підводних глибин. І знову нові поїздки з дітьми — у Крим, на Кавказ.}

_{Про подорожування піонерів чорноморським узбережжям, про їхні пригоди, про ті захоплюючі враження, що залишилися в юних мандрівників від зустрічей з радянськими підводниками, розповів письменник у великому творі «Мандрівник» (1937).}