"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тобто ми десь біля Північної Землі?

— Так, ця, вже не таємнича після експедиції Шмідта та Ушакова, земля має бути під нашим носом. Коли ж я не помиляюся, нас несе в протоку Шокальського, яка сполучає Карське море з морем Лаптєвих.

В цей момент на дверях штурманської рубки з'явилася маленька широка постать Торби.

— Ура! — захрипів механік. — Останні дні він так накричався, що аж охрип.

— В чім річ? Хіба ти вже знаєш? — спитав спантеличений Запара.

— Авжеж знаю.

— Хто тобі сказав?

— Він же!

— Отто Рудольфович? — показав гідролог на Кара, бо був певен, що мова йде про визначення координат місцезнаходження пароплава.

— Та ні: наше чортеня, юний комітетник, Стьопа…

— А він звідки знає?

— Тобто як звідки? — прийшла черга дивуватись механікові.

— Ну да, хто йому сказав? — допитувався Запара.

— Ніхто не казав. Він сам додумався. Виміряв.

— Ви про що?

— Про те, що корма вже полізла вгору. Воду вже викачали. А в нас у носовій частині є порожня цистерна на 150 тонн. Стьопа додумався накачати її водою. Це забере три-чотири години і зразу так перехилить пароплав на ніс, як повне відро перехиляє коромисло. Завтра ранком зможемо ремонтувати стерно. Зрозуміли?

— А я думав про координати.

— До чого тут координати? Стьопка про координати нічого не казав. Може, він вам що казав? От, хитрун, догадливий!

Кар, слухаючи цей діалог, сміявся, спершись руками на стіл. Запара пояснив Торбі, в чім річ, і подвоєна радість механіка не мала меж.

Розділ IX

Готуючись до ремонту стерна, Вершомет шукав тонкий сталевий трос. Лейте порадив йому зазирнути до боцманської комори. Комора містилася глибоко на носі пароплава, під матроським кубриком. Новий боцман, не гаючи часу, попростував на бак. Прогупавши під вікнами кают-компанії важкими підборами своїх чобіт, — з шкіри морського зайця, — він спустився в кубрик. Там, за напівосвітленим столом, сиділи кок Аксенюк, кочегар Шор та машиніст Попов.

— Чого це вас, духів, сюди до рогатих принесло?

Духи й рогаті — це старі дражливі прізвиська, що ними ще й тепер інколи перекидаються палубна та машинна команди на пароплавах. Духами звалися кочегари, а рогатими — матроси. Пригадавши ці прізвиська, Вершомет, жартуючи, вжив їх. Його й справді трохи здивувало, чого це кочегари і машиніст опинилися в приміщенні матросів та ще й без жодного матроса.

— А, новий начальник, наше вам поважання. Дуже раді! — з добре захованою іронією привітав кок Вершомета, натякаючи на призначення мисливця боцманом.

— Ну, ну, — добродушно відповів на це мисливець. — Може, хочете до мене в палубну команду?

— Ні, дякуємо красно. Нам і в кочегарці добре. Там хоч для себе борщ зварити можна.

— Ач, камбузна кішка. Кому що, а йому борщ у голові.

— А тобі, дядьку Юрій, аби жарти. Краще скажи, що це за порядки новий капітан запроваджує. Де це видано, щоб кока в кочегари переводити? А команда що, сухарі гризтиме? Де це видано, щоб хлопчиська юнгу висувати в судновий комітет? Що він тямить? Та скажи ще — чи годилось цього пришелепуватого Лейте помічником капітана робити? Чи не краще було б тебе, досвідченого полярного мисливця, шанованого нами, на цю посаду настановити? Ну, і я ж знов, не один рік плаваю, теж міг би пораду дати… а мене не спиталися.

Кок, розпалюючись, викладав свої образи. Його очі блищали, з рота від люті бризкала слина.

Кочегар і машиніст дружно підтакували кокові.