Пригоди двієчника: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Негайно викликали до директора. Заходжу до кабінету, а там сидять усі семеро вчителів. У кутку стоїть Касим, червоний, спітнілий, заквацяний чорнилом. Носки черевиків розглядає.

— Підійди-но, Хашимджане, сюди, — сказав Атаджан Азизович і тицьнув пальцем у журнал: — Хто поставив вам такі оцінки?

Я вдав, що здивований, і стенув плечима.

— Не знаю…

— Ага, — сказав директор. — І Касимджан також не з нас. Чудово!

— Нічого не знаю! — вигукнув Касимчик, ледь не плачучи. — Ніяких оцінок я собі не ставив!

— Це ви зробили вдвох, — сказав учитель фізики. — Краще вже признайтесь…

— Ви помиляєтеся, — заперечив хтось із учителів. — Помиляєтеся, коли хочете звинуватити в цій провині і Хашимджана Кузиєва. Треба врахувати, що він останнім часом помітно підтягнувся: вчиться на відмінно, дисципліна хороша. Навіщо йому таке робити? У нього й так за чверть були б майже самі четвірки й п'ятірки.

— Це правда. Кузиєв дуже змінився.

Всі вчителі повернулися до Касима і заговорили разом:

— Навіщо це ти зробив?

— Як тобі не соромно, Касиме!

— Хочеш одержувати п'ятірки, більше працюй. Де ж це видано отаке робити? Соромно, ох, як соромно!..

— Своїм вчинком ти й товариша підвів, Касиме!

— Я… я… — почав був Касим і заплакав.

Бідний Касимджан! Я накоїв, а відповідати доводиться йому.

Я рішуче виступив уперед і твердо сказав:

— Пробачте мені, Атаджане Азизовичу. П'ятірки поставив я. Касимджан про це навіть не знав.

— Що-о? — вигукнули всі разом. — Ти?

— Так, я. Касим тут ні в чому не винен…

Усі встали і обступили мене. І пішло, і пішло…

Казали, що своєю поведінкою я ганьблю тата, передового механізатора, і маму, уславлену доярку. Тягну назад показники рідної школи. Казали, що як буду погано вчитися, то не зможу стати ні інженером, ні агрономом, ні зоотехніком.

— Неправда, я неодмінно стану інженером, — розсердився я.

— Ніколи. Повір нам, Кузиєв!

— Не інженером, то зоотехніком буду!

— Без знань тебе не тільки в зоотехніки, пастухом не візьмуть.

— Візьмуть, ще й як візьмуть! Аби лиш я сам цього забажав.

Хай не думають, що Хашимджан Кузиєв може так легко здатися. Я ще своє доведу.

У мене є моя неоціненна шапочка. І доки вона моя, я можу не вчитися, можу нічого не знати, але якщо схочу, стану будь-ким. Хай затямлять це мої дорогі вчителі. Хашимджан Кузиєв ще переверне гори, висушить моря, доб'ється всесвітньої слави!

Я не гаявся. Тої ж ночі злагодився в дорогу — доки мама не довідалася, що я натворив у школі.