Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ще б пак. Без ліку, пане Вантох. У нього, певне, кількасот мільйонів. Це найбагатший чоловік у Чехії.

Капітан ван Тох глибоко споважнів.

— І теж capitain. Ну, дякую, хлопче. Що ж, попливу до нього, до того Бонді. Ja, Густль Бонді, I know[32]. Таке було єврейське хлоп’ятко. А тепер capitain Г. X. Бонді. Ja, jа, як ті літа спливають!.. — меланхолійно зітхнув він.

— Пане капітане, нам уже пора йти, а то спізнимось на вечірній поїзд…

— Ну, то я проведу вас на пристань, — сказав капітан і почав зніматися з якоря. — Дуже радий, що ви до мене приїхали, панове. Я знаю одного редактора в Сурабайї, славний хлопчина, ja, a good friend of mine[33]. П’янюга страшенний. Коли хочете, я влаштую вас у газеті в Сурабайї. Не хочете? Ну, як хочете.

А коли поїзд рушив, капітан ван Тох неквапно й урочисто помахав великою блакитною хусточкою. З хусточки випала на пісок одна чимала, неправильної форми перлина. Перлина, якої ніхто ніколи не знайшов.

3. Г. X. Бонді і його земляк

Як відомо, чим більша ви персона, тим менше написано на табличці коло ваших дверей. Приміром, старшому Максові Бонді треба було малювати великими літерами над крамницею, обабіч дверей і на вікнах, що тут «Макс Бонді, торгівля всіляким мануфактурним та галантерейним товаром: посаг для наречених, полотно, рушники, скатерки й наволочки, ситець і батист, сукна найвищої якості, шовк, гардини, ламбрекени і всякий доклад для шиття. Засновано 1885 року». А коло дверей будинку його сина Г. X. Бонді, капітана промисловості, президента компанії МЕАT радника комерції, члена біржового комітету, віце-голови Спілки промисловців, Consulado de la Republica Ecuador[34], члена численних правлінь і т. д. І т. Ін., прикріплена вже тільки маленька чорна скляна табличка з золотими літерами

І все. Просто Бонді. Хай інші пишуть на своїх дверях «Юліус Бонді, представник фірми «Дженерал моторс», або «Д-р мед. Ервін Бонді», або «С. Бонді і К°», але є один-єдиний Бонді, який — просто Бонді, без жодних дальших пояснень. (Я гадаю, що у папи римського на дверях написано просто «Пій», без ніякого титулу й без порядкового номера. А в господа бога й зовсім нема ніякої таблички ні на землі, ні на небі. Кожен сам повинен знати, що він тут живе. А втім, це сюди не стосується, це я просто так, мимохідь зауважив).

Ось перед цією скляною табличкою одного спекотного дня й зупинився добродій у білому моряцькому кашкеті і витер блакитною хусточкою м’ясисту потилицю. «Який пишний дім, хай йому біс», — подумав він і трохи нерішуче натиснув мідну кнопку дзвоника.

На дверях з’явився швейцар Повондра, зміряв очима огрядного добродія від черевиків аж до золотого шитва на кашкеті й стримано вимовив:

— Прошу?

— Слухай, голубе, — відказав огрядний добродій, — чи тут живе пан Бонді?

— А чого ви зволите? — крижаним тоном спитав пан Повондра.

— Скажіть йому, що з ним хоче поговорити капітан ван Тох із Сурабайї. Ja, — згадав чоловік, — ось картка. І подав панові Повондрі візитну картку, на якій був витиснутий якір і надруковано:

Пан Повондра схилив голову й замислився. «Сказати йому, що пана Бонді нема вдома? Або що в пана Бонді, на жаль, якраз дуже важлива нарада?» Є відвідувачі, про яких треба доповідати, а є такі, що їх добрий швейцар виряджає сам. І ось тепер пан Повондра з прикрістю відчував, що його підводить інстинкт, яким він керувався в таких випадках. Цей огрядний добродій якось не підходив до жодної категорії небажаних відвідувачів, не був схожий ні на комівояжера, ні на представника добродійної спілки. А капітан ван Тох сопів, витирав хусточкою лисину і так простосердо кліпав блідо-голубими очима, що пан Повондра раптом наважився взяти на себе всю відповідальність.

— Заходьте, будь ласка, — сказав він. — Я доповім про вас панові раднику.

Capitain van Toch утирав блакитною хусточкою чоло і розглядався по вестибюлю. «Бісова душа, як цей Густль обставився! Просто як у салоні на пароплаві, що ходить з Роттердама до Батавії. Певно, грошей усаджено — страх подумати. А такий же був веснянкуватий єврейчик, — дивувався капітан.

Тим часом Г. X. Бонді в своєму кабінеті замислено розглядав капітанову візитну картку.

— Чого йому треба? — підозріливо спитав він у швейцара.

— Пробачте, не знаю, — шанобливо промимрив пан Повондра.

Пан Бонді все держав Картку в руці. На картці витиснено якір. Capitain van Toch, Surabaja. Де вона, власне, та Сурабайя? Здається, десь на Яві. На пана Бонді дихнуло далиною. «Кандон-Бандунг» — наче удари гонґа, Сурабайя. А день саме такий тропічний… Сурабайя.

— Гаразд, проведіть його, — звелів пан Бонді.

У дверях зупинився огрядний чолов’яга в капітанському кашкеті й підніс руку до козирка. Пан Бонді ступив йому назустріч.

— Very glad to meet you, Capitain. Please, come in[36].

— Здрастуйте, здрастуйте, пане Бонді, — радісно вигукнув capitain.

— Ви чех? — Здивувався пан Бонді.

— Ja, чех. Таж ми знайомі, пане Бонді. З Євічка. Бакалійник Вантох, do you remember?[37]

— Правда, правда, — вигукнув пан Бонді радісно, але в душі відчув деяке розчарування (то він не голландець) — бакалійник Вантох, на ринку, так? А ви нітрохи не змінилися, пане Вантох. Не постарішали! Ну, як там ваша бакалія?

— ТЬапкз, — чемно відказав капітан. — Татусь давно відійшов, як то кажуть, у кращий…

[32] Я знаю (англ.).

[33] Мій добрий приятель (англ.).

[34] Консула республіки Еквадор (ісп.).

[36] Дуже радий бачити вас, капітане. Заходьте, будь ласка (англ.).

[37] Пам’ятаєте? (aнгл.).