Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пан Бонді спробував уявити собі тропічну затоку, облямовану скелями і джунглями.

— Ну, і що ж?

— Отож сів там і цмокаю язиком: «Ц-ц-ц» — мовляв, Щоб ті чорти вийшли. І справді — за хвилинку вилазить із води одна така ящірка, спинається на задні лапки й починає крутити тулубом. І цмокає на мене: «Ц-ц-ц». Якби я не був п’яний, то, мабуть, вистрелив би в неї. Але ж я, брате, налигався, мов англієць, тож і кажу їй: паць, паць, паць, tapa-boy[45], іди сюди, я тобі нічого не зроблю.

— То ви до неї говорили по-чеському?

— Ні, по-малайському. Там найбільше говорять malayan, хлопче. А вона нічого, тільки тупцяє на місті та крутиться, мов дитина, коли соромиться. А в воді кругом уже було кількасот тих ящірочок — повистромляли з води мордочки й дивляться на мене. Ну, а я, правда, був тоді налиганий, то сів навпочіпки й теж почав тулубом крутити, мов та ящірка, — щоб вони мене не боялись. Тоді вилазить із води ще одна ящірка, зростом з десятирічного хлопця, і теж тюп-тюп-тюп… А в передній лапці держить перлову скойку.

Капітан хильнув пива.

— Твоє здоров’я, пане Бонді. Я, звісно, був тоді п’яний як квач, то й кажу їй: ах ти хитрюго! Хочеш, щоб я її тобі розкрив, ja? Ну то паць, паць сюди, я її ножем відкрию. Але вона ні руш — боїться ще. Я тоді знову почав так переминатись, як ото маленьке дівчатко, коли соромиться когось. Вона тоді причапала ближче, а я помаленьку простяг до неї руку й беру ту скойку в неї з лапки. Як по щирості, то боялись ми обоє, це ти можеш собі уявити, пане Бонді; але я, правда, був п’яний. Тож я взяв свій ніж та й розкрив ту скойку; лапнув пальцем усередині, чи нема там перлини — нема, тільки такі гидкі соплі, одне слово — слизуватий молюск, що в тих скойках живе. Ну то на, кажу їй, ц-ц-ц, їж, коли хочеш. І кидаю їй ту розкриту скойку. Побачив би ти, як вона її вилизувала. Певне, воно для тих ящірок страшенний tit-bit — як це буде?

— Ласощі.

— Ja, ласощі. Тільки що вони, бідолашечки, не можуть своїми пальчиками залізти в ту тверду шкаралупку. Невеселе життя, jа. — Капітан хильнув пива. — А потім я собі так усе зміркував, синку: коли ті ящірочки побачили, як сингальці ріжуть скойки, вони, мабуть, сказали собі: «Ага, це вони їх їдять», — і хотіли побачити, як сингальці розкриватимуть скойки. Бо той сингалець у воді й сам схожий на ящірку, тільки що ящірка розумніша від сингальця чи батака, бо хоче чогось навчитись. А батак ніколи нічого не навчиться, хіба лише красти, — з прикрістю додав капітан ван Тох. — А. як я там, на березі, почав цокати язиком та крутити тулубом, то вони подумали, що і я, мабуть, якийсь такий великий salamander. Тому й не дуже боялись і прийшли до мене, щоб я їм розкрив ту скойку. Такі ото з них розумні та довірливі тварини.

Капітан ван Тох почервонів.

— Коли я, пане Бонді, познайомився з ними ближче, то почав роздягатись догола, щоб більше скидатись на них, бо вони ж голі; але їм усе дивно було, що у мене такі груди волохаті, ну і там усе інше… Ja. — Капітан витер хусточкою побагрянілу шию. — Чи не занадто довго я розводжуся, пане Бонді?

Г. X. Бонді був зачарований.

— Ні, ні, що ви! Розповідайте далі, капітане.

— Ну гаразд, це я можу. Отож коли та ящірка вилизала скойку, інші, на неї дивлячись, також повиходили на берег. У декотрих теж були в лапках скойки — аж дивно, як вони зуміли віддерти їх від cliffs[46] такими дитячими рученятами без великого пальця. Зразу вони бентежились, а потім дозволили брати в них із рук ті скойки. Правда, не самі там були перлівниці, а й усякий непотріб, прості устриці тощо, але ті я кидав у воду й казав: «Ні, дітки, це нічого не варте, цього я своїм ножем не відкриватиму». Зате коли траплялась перлівниця, тоді я розкривав її ножем і мацав, чи нема там перлини. А скойку давав їм вилизати. А їх уже кількасот сиділо довкола, тих lizards — дивились, як я скойки розкриваю. Декотрі вже й самі пробували розколупати скойку якою-небудь шкаралупкою, що там валялася. От що мене здивувало, хлопче. Жодна тварина не вміє орудувати instruments: нічого не вдієш, тварина є тварина — природа, та й квит. Правда, в Бейтензоргу я бачив мавпу, що вміла відкривати ножем таку — як пак це називається — бляшанку з консервами, але ж мавпа — хіба то справжня тварина, сер? Тож я страх як здивувався. — Капітан хильнув пива. — За ту ніч, пане Бонді, я знайшов у тих shells вісімнадцять перлин. Були малесенькі були й більші, а три — як кісточка з вишні, пане Бонді. Як кісточка. — Капітан ван Тох поважно закивав головою. — Вранці, коли вертався на судно, я казав собі: capitain van Toch, це тобі приверзлося, сер; ти, добродію, був п’яний і таке інше. Але що з того, коли в кишені у мене лежало вісімнадцять перлин! Ja.

— Такого чудового оповідання я ще ніколи не чув, — прошепотів пан Бонді.

— От бач, хлопче! — зраділо сказав капітан. — Удень я все обміркував. Я буду тих ящірок… приручати, так? Приручати й навчати, а вони носитимуть мені pearl-shells[47]. Там їм, певне, ліку немає— в тому Девл-Беї. Отож я ввечері знову подався туди, тільки вже трохи раніше. Як почало заходити сонце — бачу, ті ящірки вистромляють з води голови, то тут, то там — по всій затоці. Аж раптом дивлюсь — акула: спинний плавець з води виглядає. Тоді враз бурхнуло, плеснуло — і одну ящірочку мов лизень злизав. Я нарахував тих акул дванадцять, коли вони на заході сонця спливалися до Девл-Бею. Пане Бонді, ті падлюки за. один вечір зжерли більш як двадцять моїх ящірок! — вигукнув капітан і розлючено висякався. — ja, більше як двадцять! Воно й звісно, така гола ящірочка своїми лапками від акули не оборониться. Я трохи не плакав дивлячись. Якби ти сам побачив…

Капітан замислився.

— Я, розумієте, дуже люблю тварин, — сказав він нарешті й підвів на Г. X. Бонді свої голубі очі. — Не знаю, як ви на це дивитесь, capitain Бонді…

Пан Бонді кивнув головою на знак згоди.

— От і добре, — зрадів капітан ван Тох. — Вони страшенно славні й розумні, ті tapa-boys; почнеш їм щось розказувати — вони тебе так слухають, як собака свого хазяїна. А найдужче — оті їхні дитячі рученята… Розумієш, хлопче, я старий парубок, родини не маю… Іа, старому чоловікові гірко самотньому, — мурмотів капітан, перемагаючи хвилювання. — Страх які славні ті ящірочки, нічого не вдієш… Якби тільки акули не жерли їх так! І коли я на них, на тих sharks, став кидати каміння, то й вони, tapa-boys, теж почали кидати! Ти, пане Бонді, не повіриш. Звісно, далеко вони докинути не могли, бо ручки у них зовсім куценькі. Але диво це велике, брате. «Ну, коли ви такі молодчаги, хлоп’ята, — кажу я їм, — то спробуйте моїм ножем розкрити скойку». І поклав ніж додолу. Вони хвилинку соромились, а потім одна спробувала: взяла ніж і стромляє кінчик між ті шкаралупки. Розламуй, кажу їй, розламуй: поверни отак-о ніж, і все. А вона, бідолашечка, пробує, пробує, аж ураз хруснуло — і скойка розкрилася. От бач, кажу. Нічого хитрого й нема. Коли це зуміє якийсь там поганин, батак чи сингалець, то щоб tapa-boys та не зумів?.. Не міг же я, пане Бонді, тим ящіркам казати, що це якесь казкове marwel[48] і чудо, коли тварина зуміє таке. Тепер-то я можу признатися, що був… що був… ну, зовсім thunderstruck.

— Приголомшений, — підказав пан Бонді.

— Ja, правильно. Приголомшений. Усе це так мені влізло в голову, що я не знімався з якоря ще день. І ввечері вернувся до того Девл-Бею та знову дивився, як sharks жеруть тих моїх ящірок. Того вечора я, хлопче, заприсягся, що так цього не полишу. І їм теж дав своє слово честі, пане Бонді: «Tapa-boys, capitain van Toch обіцяє вам під оцими ясними зорями, що порятує вас».

4. Комерційне підприємство капітана ван Тоха

Капітан ван Тох вимовляв ці слова з таким запалом і хвилюванням, що у нього аж волосся на потилиці наїжачилось.

— Ja, сер, таку я тоді склав присягу. І відтодіг брате, я вже не мав і хвилини спокою. В Батангу взяв відпустку й послав тим панам до Амстердама сто п’ятдесят сім перлин — усе, що наносили мені мої тваринки. А потім розшукав одного такого типа— даяк був, а shark-killer[49] — убивав акул ножем у воді. Страшенний злодюга й душогуб. Тоді разом з ним подався на одному невеличкому tramp[50] на Танамасу й кажу: тепер, fella[51], ти вбиватимеш тут акул своїм ножем. Я хотів, щоб він винищив тих акул і вони дали спокій моїм ящіркам. Він був такий душогуб і поганин, той даяк, що нітрохи не боявся тих tapa-boys. Чорт чи не чорт — йому було байдуже. А я тим часом робив на тих lizards свої observations[52] та experiments[53] — та стривай, у мене є такий корабельний журнал, я до нього. щодня все записував.

Капітан вийняв з нагрудної кишені великого блокнота й заходився гортати його.

— Яке у нас число сьогодні? А, так, двадцять п’яте червня. Ну, то візьмімо тоді хоч би двадцять п’яте червня минулого року. Ja, ось воно. «Даяк забив акулу. Lizards страшенно цікавляться здохлякою. Тобі…» Це була одна така ящірка, невелика, але дуже кмітлива, — пояснив капітан. — Я ж мусив подавати їм усякі імена, щоб було як писати про них у журналі. «Тобі стромляв пальці в дірки від ножа. Увечері носили сушняк мені на багаття». Це нецікаве, — мурмотів капітан. — Я знайду якийсь інший день. Ну, хай двадцяте червня… «Lizards будували далі свій»… як це буде — jetty?

— Греблю?

— Ja, греблю. Таку dam[54]. Отже: «Будували далі свою нову греблю на північно-західному кінці Девл-Бею». Слухай, це було диво, а не робота! — пояснив капітан. — Справдешній breakwater.

— Хвилеріз?

[45] Хлопче-тапа (англ.).

[46] Скель (англ.).

[47] Скойки-перлівниці (англ.).

[48] Чудо (англ.).

[49] Винищувач акул (англ.).

[50] Пароплав без певного маршруту (англ.).

[51] Хлопче (спотворене англ.).

[52] Спостереження (англ.).

[53] Експеримент (англ.).

[54] Дамба (англ.).