Феномен Фенікса: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«У сей же рік — 1091-й, коли Всеволод ловив звірів від Вишгородом, — люди зняли крик, упав превеликий змій із неба, і перелякалися всі люди, бо в цей час загула земля — багато хто чув». У сносці зазначається: «Ідеться про падіння на землю великого метеорита, вогненний слід якого вважали за небесного змія».

Можливо, цілком навіть можливо. Але й у квітні 1383 року, коли й натяку на падіння метеорита не було, «в багатьох місцях був видимий літаючий дракон».

8 грудня 1411 року, у вечері, коли вже смеркалося «пролетів по небу від города Кашіна змій, великий і зело страшний, дихаючи вогнем. Летів він із сходу на захід і як зоря світився. Бачив князь Василій Михайлович його та бояри, і всі люди по всіх селах коло міста, і бачили його всі одночасно».

Можливо, й це було падіння метеоритів, що їх сприйняли за зміїв?

5 грудня 1762 року біля дев’ятої вечора на небі засвітився «змій, що звивався». Спускався він повільно, доки й не зник. Шість хвилин за його польотом слідкували мешканці Бідефорда (Англія), а падіння метеорита навряд чи могло тривати так довго.

А ось що сталося в місті Арзамасі (Росія):

«Лета 1719 июня 4 дня была в уезде буря великая, и смерч, и град, и многие скоты и всякая живность погибла. И упал с неба змий Божьим чудом опаленный и смердел отвратно. И помня указ Божьей милостью Государя нашего Всероссийского Петра Алексеевича от лета 1718 о Куншткамере и сбору для нее диковин разных, монструзов и уродов всяки… и прочих чудес, змия сего бросили в бочку с крепким двойным вином (так тоді називали горілку)…». Жаль, до Санкт-Петербурзької «Куншткамеры» бочка не дійшла. Чи в дорозі загубилася, чи швидше всього, змія з неї викинули — багато йому чести у подвійному вині плавати! — а саме подвійне вино (горілку) як водиться на Русі, випили. (Чи не за здравіє змія?). Загадка «монструза» не була розгадана. І довго потім у Санкт-Петербурзі, у його «Куншткамері» гадали, що ж то було насправді? Подібний «монструз» з’являвся і над Америкою. В середині ХІХст. мешканці Небраски запевняли, що бачили величезного змія, котрий летів «виблискуючи». Довго в роках 1857-58 ходили розповіді про літаючого змія, який ширяв над пароплавом, що плив по Міссурі. Були ранні сумерки, змій вергав вогонь і звивався, то зникаючи за хмарами, то знову з’являючись. По боках його були смуги, що світилися…

Чілі, квітень 1868 рік (за повідомленням газети «Зоолог»): «Вчора, приблизно о 5 годині після полудня, коли денні роботи були завершені і робітники зібралися разом, очікуючи вечері, ми побачили те, що сприйняли було за гігантського птаха. Спершу ми взагалі подумали, що це хмара, відірвана вітром від гряди хмар, кинула тінь на землю. Воно швидко рухалось, тільки по прямій з північного заходу на південний схід. Коли воно виявилось над нашими головами, ми звернули увагу на незвичну формі цієї «хмари». У нього були великі, покриті сіруватим пір’ям крила, голова як у саранчі, а широко відкриті очі світилися наче розжарене вугілля.

Здавалось, що воно було покрите кабанячою щетиною, в той час, як на його довгім, як у змії тілі, ми роздивилися лише сяючу луску, яка відтворювала металевий дзвін при кожному повороті чудовиська».

У 1873 році техаські фермери розповідали, що бачили неподалік Бонхейма те, у що спершу й не повірили — летючого змія. Багато хто з ляку сховався під свої фургони. За свідченням фермерів «змія була велика і довга, як телеграфний стовп, з жовтими смугами по боках і летіла без найменших зусиль». Видно було як вона скручувалась кільцями і викидала вперед свою голову, ніби намагалася когось вразити. Хмари, як і змія рухались в східному напрямку і невдовзі змію бачили в кількох милях на схід від того місця…

Правда, один кореспондент потім назвав це «маренням і дурницями», в той же час як інший запевняв, що «декілька груп вельми шанованих співгромадян готові були під присягою дати свідчення, що бачили величезну змію біля сонця, коли воно здіймалося над горизонтом, і що це явище спостерігалося кілька хвилин».

Збереглися історичні свідчення про те, як 27 травня 1888 року в Південній Кароліні (США) у небі теж бачили змію футів 15 завдовжки, яка летіла над людьми із швидкістю «яструба у вільному польоті», змія шипіла і свистіла..»

У вересні 1891 року в США знову бачили змію довжиною футів 20. Те чудо-юдо «рухалось у повітрі з допомогою кількох пар плавників». Робітники, які те бачили, з ляку розбіглися. Історія потрапила на сторінки газет і потім виявилося, що місцевий священик теж спостерігав «примару».

Більше того, увечері наступного дня «воно» повернулося і його бачили сотні мешканців і всі сходилися, що то була жива істота. У неї як виявилося, було одне око і воно палало червоним вогнем. Іноді воно корчилося як в агонії і один раз навіть кинулося вниз і попливло над гуляками, які зібралися внизу і всі казали, що від «нього» йшов гарячий подих…

Вже значно ближче до нашого часу, у 1935 році одночасно в Данії та Норвегії бачили велику змію, що пропливала у хмарах. Спостерігав це також і кореспондент однієї з норвезьких газет. За його свідченням «об’єкт» мав п’ять сегментів і ніби видивляючись щось, летів з опущеною вниз головою.

Через два роки подібне явище спостерігали в Бразилії.

А ось який випадок стався в Росії., в Архангельській області біля села Лябла (свідчення очевидця):

«У 1927 році 24 вересня в пасмурний і холодний день я вийшов на вулицю близько четвертої й бачу на середині ріки Двіни летить щось сліпуче, світле, наближається до берега, потім до нашого дому. Летить на висоті 6-7 метрів од землі.

Форма цього чудиська — наче скелет величезної рибини чи колосальної змії. Його тулубище складалося з розжарених кілець, які стискувалися і розтягувалися. Середина тулубища потовщена, кільця поступово зменшувалися, хвіст трохи червонувато-оранжовий. Останні кільця найменші — як у змії. Голова, як у риби. Очі великі — прожектори сліпучі. Летить повільно, з шипінням. Частиною тулубища зигзагоподібна виявляє, наче щось шукає на землі. Кінчиком хвоста швидко робить кільця.

Ми завмерли від ляку, думали, «воно» зачепить наш дім і вріжеться в телеграфний стовп. Але чудисько піднялося і обминуло його. Летіло з північного сходу на південний захід. Зникло на горизонті в лісі, але світло було видно ще довго».

Подібний випадок спостерігали й раніше, у 1909 році під час сінокосу біля Двіни. Побачивши крилатого змія, люди зі страху розбіглися хто куди і навіть заривалися в сіно…

Подібних свідчень про літаючого (крилатого) змія в різних країнах у різні часи назбиралося вже таки чимало. Може, для якихось висновків їх ще й мало, але вони були і з цим, як кажуть, доводиться змиритися, хоч би якими фантастичними вони не видавалися…

Відвідували ці «монструзи» й Київську Русь. Ба, навіть там жили.

«… І був коло Києва Змій, і кожного разу посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину».

Це з українських передань про знаного в наших пращурів— слов’ян Змія Горинича, крилатого представника злого початку, дракона часом з трьома, а часом і з шістьма і, навіть, з дев’ятьма (а в деяких легендах — якщо то легенди, а не билиці, — і з дванадцятьма) головами.

(Між іншим. Як кажуть, інформація для роздумів. Щодо родоводу багатоголових зміїв, то… Буцімто вони з Китаю походять, адже китайські палеонтологи вперше в світі виявили закам’янілі рештки водоплавної рептилії з двома головами і двома шиями — її відразу ж охрестили «Змієм Гориничем».

Те чудо-юдо, слід од якого зберігся на камені у скелях Ісянь, жило десь у період з 145 до 65 мільйонів років тому і померло (чи загинуло) ще в «дитячому» віці. Серед нині сущих тварин двоголові особини зустрічаються відносно часто — у світі зареєстровано більше 400 випадків двоголовості у зміїв. Виходить, легенда (якщо легенда) про кількаголового Змія Горинича виникла не на порожньому місці. Правда, всі відомі на сьогодні двоголові відносяться до невеликих видів. Але хто скаже, які «Гориничі» зустрічалися в давнину?!)

Взагалі, в прадавні часи, коли пращури наші були ще юними, зміїв водилося пребагацько. І всі вони мали одну препогану звичку: поїдом їли людей. Чоловічину полюбляли над усе. Снідали нашими прапращурами, обідали ними, вечеряли теж ними. Кому таке взагалі сподобається? Та ще й гурманами були перебірливими — до свого столу вибирали — чи замовляли — головно молоденьких представників людства. (Як нині люди віддають перевагу здебільшого молодим тваринам, а не старим). Тож і «давали їм або молодого парубка, або дівчину». Спробуй не дати! Тож у переданнях там і там можна прочитати, що колись на землі жив змій. Багато він пожер людей, бо дужчого від нього на світі не було». (Як час покаже, дужчі все ж таки знайдуться — хоча б той же Кирило Кожум’яка — але з’явиться він значно і значно пізніше). Або в легенді про урочище Розори: «Тут жив колись змій. Він їв людей і не давав ніколи їм проходу».

Головним же серед літаючого кодла і був він. Змій Горинич. Мав він свої печери, де у нього були сховані скарби і де він тримав «руський полон» — чергову викрадену царівну— королівну, там же знаходилося численне його потомство. 3’являвся Змій Горинич в супроводі грізного шуму і тоді «дощ дощить», «грім гримить». Але головною його зброєю був вогонь. Він рідний брат інших чудовиськ — Змія Тугарина, Зміулана, Вогняного Змія.

З руської билини про Добриню Нікітіча: