Феномен Фенікса: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це тільки так здасться, що Місяць наш. До речі, здається лише нам. А що їм здається… Нам сіє невідомо, відомо лише — і це таємниця з наш Місяць — їхня база. Очевидно, вони його освоїли ще тоді, коли на землі панували динозаври, якими, зрозуміло, не цікавилися. І коли ми, хомо сапієнс, з’явилися на землі, вони й на нас не звернули уваги. Ми ж такі тварини. Як і решта тваринною світу. Яка, мовляв, різниця, динозаври чи ссавці?

— Але ж ми володіємо розумом.

— Наш розум в порівнянні з їхнім… Ні немає чого порівнювати. А ось коли ми з’явилися зі своїми кораблями на Місяці, на їхньому Місяці, вони сприйняли нас так, як ми сприйняли…

— Мурашок у себе на ранчо?

— Так, але як ми вигнали мурашок із свого ранчо, так вони вигнали нас Місяця. Давши нам зрозуміти, що нам на Місяць — зась! Ми це збагнули і все зваживши, змушені були підкоритися, і більше на Місяць не літаємо. Аби бува не встряти з ними в конфлікт, що безперечно матиме сумні наслідки для Землі.

Довго мовчав, тручи пальцем скроню — молоточок у ній все стукотів і стукотів, наче намагався щось йому передати.

— Та і як не підкоритися, як ми, біологічні істоти, слабенькі, до речі, а вони — мисляча енергія. Всемогутня, незбагненна і невідома нам. Мисляча енергія Всесвіту, Очевидно, надзвичайно руйнівна. Та енергія, якій навіть підкоряються зорі. Час і простір. До всього ж їхня цивілізація випереджає нашу на мільйоноліття… Одне слово, купівля нового для тебе плаття з нагоди прибуття корабля позаземної цивілізації, відміняється…

— Жаль, — зітхнула вона, — що ми для них такі мізерні. Зайшовши без нашого дозволу до нашого дому, вони нас ще й ігнорують.

— Можливо, це й добре, що нічого не знаємо про рівень їхньої моралі, гуманізму, розуміння добра і зла. Не знаємо, чи й взагалі вони у них є. Як зокрема й добро. Зло, — але з нашої точки зору, — у них може бути. У їх розумінні… Між іншим, термін гуманізм трактується з латини, як людяний. Або — ставлення до людини, — а вони, між іншим, не люди, — ставлення як до найвищої цінності. Захист права особистості на свободу, всебічний розвиток, щастя і прояв своїх здібностей… А раптом їм, даруй, все це до фені? Наш гуманізм. Власне, гуманізм у нашому розумінні, У них видно свій гуманізм, від якого нам не поздоровиться.

— І яке ви прийняли рішення? З приводу посадки чужого корабля на Місяці — якщо тільки він там справді здійснив посадку?

— Засекретити на 50 років. Тим більше, ВОНИ самі розсекречуватися не бажають. Длубаються на Місяці, то хай собі й длубаються. А звідки вони прилетіли і чого — це їхні клопіт. Та и не перший це візит позаземних цивілізацій до нашого нічного світила, і, гадаю, не останній. Майже всі астронавти, як і літали в космосі і побували на Місяці, зустрічалися з тим явищем, яке ми трактуємо як НЛО.

— Чому ж вони про це жодного разу не заявили у пресі?

— А тому… Тут ще багато чого неясного, не певного, не стовідсотково вірного. А визнання, того, що у Всесвіті є цивілізація жахливо могутніша за нашу і що вона господарює на Місяці… Ні, краще людство передчасно не лякати, інакше це може кардинально змінити хід історії, міжнародної науки, політики, тощо. А ми, зіткнувшись з такою цивілізацією і справді можемо опинитися в ролі мурах на ранчо. Та, врешті-решт, — удавано обурився він, — ти покажеш мені як користуватися телескопом? Хочу подивитися на Місяць. А раптом побачу там їх, гостей із Всесвіту? Братів наших по розуму. Якщо тільки вони, — зітхнув, сідаючи до окуляра телескопа, — виявляться нашими братами…

НОВЕ ЖИТТЯ ПОПЕЛЮШКИ

Дорога Подруго!

Нарешті! Випий на всяк випадок валер’янки! Звершилося! Збулася моя дівоча мрія. Привітай мене, свою ще вчора затуркану подружку, безнадійну домашню рабиню, що з попелу не вилазила. Бо хто я вчора — ще вчора — була? Якась безнадійна Попелюшка — нерідна дочка, яка виконує чорну роботу і не користується ніякими правами члена сім’ї. Ніхто! Ніхто! Одне слово, бідна, бідна Попелюшка! Яку експлуатують всі, кому не лінь. Безправна двонога істота, роботяща, слухняна й покірна, але й тільки. Без будь-яких перспектив і надій на краще!

А сьогодні я — візьми себе в руки, не падай на рівному, — сьогодні я — Принцеса! Уявляєш, ПРИ-Н-Ц-ЕСА-А!!! З усіма, як кажуть, наслідками, що звідси випливають.

Ось які віражі часом робить життя. Чи — доля. Головонька обертом іде. Але я тримаюся. Хоча й досі не можу отямитись від такої метаморфози. (Іноді мені здається, що я, донедавна бридка волохата гусениця, стала барвистим казковим метеликом, що безтурботно пурхає над квітучим лугом). Ще б пак! Вчора якась там Попелюшка, нужденно зодягнена, яку всі підганяли, замухришка і раптом… Королівський палац! Здохнути можна! Круто! Я навіть сама собі заздрю. Не вірячи, що все лучилося саме зі мною. Насправді, а не в якомусь — там сні!

Зрозуміло, що після того, як я, Попелюшка, стала Принцесою і поселилася в розкішному королівському палаці, моє життя невпізнанно змінилося. Ще вчора я вставала ні світ, ні зоря, коли всі ще спали і починала тягнуті свою безконечну лямку: вибирала попіл з печі, приносила дрова, воду, чистила картоплю, варила їсти, потім мила посуд, прибирала… Коли всі відпочивали, я прала білизну батькові, мачусі та двом її ледачим дочкам. Потім, правда, присідала, але — прясти, шити, шкарпетки та панчохи штопати — кінця краю не передбачалося моїй каторзі. Білка в колесі! Телевізора не було коли подивитися. А втім, у мачухи й телевізора не було.

А вже сьогодні я в королівському палаці. У справжньому — щонайсправжнісінькому. Встаю ні світ, ні зоря, як всі його насельники ще сплять і бачать рожеві сни, прибираю покої) а вони тут, як футбольне поле кожний!), перу (не для якоїсь там мачухи та її недалеких ледачих дочок), а для принца (для самого принца!), а також для його величності та її величності й їхніх менших принценят. Хіба ще вчора, як була Попелюшкою в бідній хатині, я могла про таке мріяти? Про королівський палац! Його величність та її величність, не кажучи вже за самого принца, дуже моїм пранням задоволені. Ніколи не думала, що в принцес таке прекрасне життя! У королівському палаці всі кажуть: так, як я працюю, у них ще ніхто не вкалував. Тепер мені всі заздрять, особливо ледачі дочки мачухи, яким і до віку не світить стати принцесами. З усіх Попелюшок лише я одна стала Принцесою, і це справді, справді так, адже в королівському палаці мене інакше, як Принцесою і не називають. Чесне-пречесне! Заслужила! Я навіть двічі вже бачила — правда, оддалеки, — самого принца. Нічогенький! Хлопець офігенний. Лише побачити такого і то вже можна од щастя здохнути!

А як він глянув на мене, як глянув — досі не можу забути його погляд. В той день я що не робила, — а роботи стільки, що й на хвилинку присісти ніколи! — а все наспівувала:

Ах і ох! До речі, попередню Принцесу, на чиє місце мене взяли, буцімто силоміць відправили у якесь далеке село — завагітніла..! І кажуть… Але ні-ні, не повірю тим пересудам — у принца такі небесно-голубі очі, такі… безневинні й щирі! Він, здається, мене покохав. З першого погляду — уявляєш, якою любов’ю я користуюся в королівському палаці! Та про таке жодна принцеса навіть мріяти не може! А я, прийшла, покорила — ах і ох!

Дорога Подруго! Написала б тобі ще багато, хоч і цілу поему чи жмут ліричних од, але, на жаль, мушу закінчувати навіть цього квапливого листа. Все, все. Мене вже дворецький у плечі штурхає. Бувай, твоя вчорашня подруга Попелюшка, а сьогоднішня Принцеса — ах, ах! Біжу. Після обіду, як перемию посуд і все приберу, треба ще поштопати шкарпетки. Самому королю! Уявляєш? Його величність надзвичайно ощадливий і береже кожну свою річ, аби не тринькати державні фінанси. Тому одні й ті ж шкарпетки, наприклад, носить по кілька років підряд — доти, доки їх ще можна штопати. Але мені це блискуче вдається. Уявляєш? Кому ще випаде таке — самому королю штопати шкарпетки! Біжу підстрибом, наспівуючи пісеньку про очі мого принца, якого я вже, здається, покорила. З першого погляду! Пропав, бідолашненький. Готовий! Ніколи не думала, що в принцеси таке цікаве життя… Коли зустрінемось? Не знаю, не знаю… Нам, очевидно, не треба більше зустрічатися, і тим більше, дружити. Як принцеса, я тепер належу до іншого кола, до вищого світського товариства, а ти хто? Всього звичайна попелюшка, яка гне спину на свою мачуху та двох її ледачих дочок… А я верчуся і в королівській сім’ї, у мене тепер нове життя і ти мені вже більше не пара. Прощай!.. (Дворецький вже мене чи не за патли тягне). Колишня Попелюшка і твоя подруга, а тепер — умри, умри із заздрощів — Принцеса!

ДЕ ПОДУМАЄШ, ТАМ І З’ЯВИТЬСЯ…

… А родовід їхній, здається, спільний, хоч «літають» вони (чи — літали) у різні віки над різними континентами і материками, країнами й краямя. Це й «Русский демонологический словарь» (є й такий, Новикової) підтверджує:

«Походження зміїв-духів, перевертнів, як і іншої нечистої сили стосується часів великої битви Бога і архистратига Михаїла із злими непокірними ангелами, які відмовившись підкорятися Творцеві, і були переможеними в цій війні (перший Армагеддон) і попадали з неба на землю. Частина з них зосталася в повітрі — літаючі змії, інші стали повзати по землі».

З англійської хроніки за 774 рік:

«… на небі після заходу Сонця з’явився червоний знак, і, на великий подив, на горизонті з’явилися жахливі змії, що летіли».

Із цієї ж хроніки дев’ятнадцятьма роками пізніше: «… з’явилося моторошне знамення… Це були надзвичайно яскраві спалахи світла і жахливі дракони, що летіли по небу, а потім настав жахливий голод».

Руський літопис під 1091 роком розповідав: