Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Мовчи! — перебив його Цвяхецький. — Ніхто з теперішніх міністрів на атолі Хібоко не був раніше міністром і теж думав спочатку, як і ти, що не зможе. А потім звикли і вже думають, що без них остров'яни не проживуть і не зможуть. Таке тут, у Кораловому Королівстві — я набачився! — буває завжди.

— Ну, гаразд, переконали, — погодився Заєць.

— До речі, й ти, приятеліє,— глянув на мене Цвяхецький, — був претендентом на міністерський пост. Але ж міністром у Королівстві Його Величності без зубів не можна, а ти, братику, беззубий. Втім, король про тебе не забув — він тебе призначив своїм Головним козопасом, — утішив мене чорногорець.

І ми з Альфредом почали виконувати свої обов'язки: він — міністерські, я — козопаські.

Міністр і козопас. Це все одно, що принц і злидар. Мене така моя посада трохи гнітила. Хоч, власне, що змінилося? Анічогісінько. Правда, не зовсім…

Перед Зайцем тепер усі — навіть міністри! — почали низько схиляти голову. Ще здалеку, забачивши його, вітаються. Хібокський народний умілець вирізав із дерева безліч фігурок — Заєць у профіль і анфас. Ці вироби продають навіть у королівській крамниці. Сорок «ефорінок» за одного дерев'яного Зайця.

Коли ми з Альфредом зайшли до тієї крамнички, продавець (за прилавком стояла якраз одна з королевих дружин) запобігливо кинула:

— Там для вас, пане міністр, дещо є.

Королева подала загорнутий банановим листям пакунок.

Як і всі міністри Коралового Королівства, Заєць одержував тепер додатковий пайок, в який входили дефіцитні товари (переважно австралійські цигарки, справжня гумка, газові запальнички, продукти харчування).

До речі, Міністру Моралі до його пайка додавався ще й поживний, що за калорійністю не поступається перед чорною ікрою, голубиний паштет і форшмак із папайї. Не зважаючи на п'ятдесятирічний вік та багатодітність, колишній танцюрист, нинішній Міністр Моралі любив потанцювати. І хоч був на диво гнучкий, проте літа зробили своє: ноги в колінах тремтіли і не згиналися. Папайя, точніше, форшмак із папайї, що його додавали в раціон харчування міністрів атола Хібоко, розм'якшував кістки.[119]

Але — цур їм тим паштетам та форшмакам! Ми ж бо живемо не хлібом єдиним.

…І ось сьогодні Заєць завів розмову про те, що через королівські дарунки можемо назавжди стати його боржниками.

— Не тобі про це говорити, Альфреде, — відповів я.

Кім Михайлович, Лота й Барарата трудилися на плантації, а ми з Альфредом залишилися вдома. У мене не переставав боліти живіт, і я — і сміх і сльози! — пригадав, що спазми шлунка добре знімає бесалол. Не той, правда, яким звуть всехібокське зібрання.

Розділ тридцятий

«ГАЗИ» НАД АТОЛОМ

Так ми жили. Заєць няньчив королівських дітей. Докладаючи немало зусиль, утихомирював лайливих дружин Ефо-Аліандро, виконував інші державні доручення. Я пас кіз.

Як тільки лунали удари кулкула, похапцем снідав і поспішав на королівське подвір'я… Та ось і сарай. Мене стрічало багатоголосе мекання — кози рвалися до водопою й на випас.

Високий бамбуковий частокіл. Гарячий дух кошари. Рипіли ворота, і з них ніби викочувався сірий, рухливий клубок. То бігли, натикаючись одне на одного, мої підопічні кози й цапи.

Одіссею, коли він і його супутники потрапили в печеру до циклопа, було, мабуть, легше. Вчепірившись в овечу шерсть, вони, як розповідають давньогрецькі міфи, з вівцями вийшли на волю. А як нам вибратися з Хібоко? Пост міністра, батіг козопаса до чогось та зобов'язують. Та справа не в них. Забажалося королю одного підняти, другого принизити. Що ж, його воля — так роблять усі тирани. Ми знаємо: це наше становище тимчасове, і з нетерпінням ждемо прибуття шхуни.

А може, вона ніколи й не прийде? Атол же продається.

Що за торги? Ми про це дізналися випадково. Новина приголомшила, бо тепер королю ніколи, і він може так і не виконати своєї обіцянки — відправити нас із Паону.

— Про всяк випадок, хлопці, треба вмовити Ефо-Аліандро, — сказав Кім Михайлович, — щоб його люди допомогли нам переправитися на Бунут. Попробуємо, може, пощастить спустити лакану на землю.

— Заєць, ти постійно трешся біля короля, попроси його, нехай дозволить попливти на сусідній острів.

— Гаразд, да Гама, попрошу, — пообіцяв Міністр Двору. — Завтра, до речі, він дає мені аудієнцію.

З королівського палацу Альфред вернувся із синцями під очима й вибитим переднім зубом.

— Заєць! — вигукнув я. — Твоє обличчя ніби розтатуйоване. Хто тебе так пошкрябав?

Павло Цвяхецький, який супроводив міністра, від сміху не міг встояти на ногах.

— О-ох, брачо![120] О-ох… — сміявся він, не в змозі ніяк докінчити початої фрази.

— Та що таке? Ви можете пояснити? — наполіг командир.

[119] Плоди папайї (динне дерево) розм'якшують кістки хребта й черепа. Ін'єкції соку папайї, хемопапаїну, в США останнім часом широко застосовують для випрямлення хребтів та кінцівок. Пріоритет розпрямлення покручених ніг і рук та розм'якшення черепа голови цим, як і іншим способом, належить американцям: потрібну речовину з плодів папайї в 1946 році — рівно через рік після вибуху атомних бомб над Хіросімою й Нагасакі — виділив біохімік Луїс Томас.

[120] Клична форма множини у сербській мові.