Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Та лихо очікує скрізь…

У кошиках було вже повно птахів, коли Маве вирішив ще раз піднятися на найвищу вершину.

Сріблясті флейти змовкли. Почулося знайоме лопотіння між листям. Тиша. І раптом її пронизав крик, а згори посипалося каміння.

Лавина нищила все на своєму шляху, ламала, зчухрувала дерева. Русло її пролягло за кілька кроків від нас, і в обличчя війнуло сухою пилюгою.

Це був гірський обвал. Він так же раптово припинився, як і виник.

— Маве! — стривожено гукнув Матик-Матик.

— Маве! — покликали ми.

Але ніхто не обізвався.

Лавина поглинула сина старого тубільця.

Наказ короля ми виконали. Голубів, якими Ефо-Аліандро збирався задобрювати злих духів, принесли вчасно. Жертва для демонів, покроплена людською кров'ю, своє зробила: коли перед жертовником-санга на засмажених козенят поклали ще й голубів, демони їх «покуштували» — й відразу вдовольнилися. Скільки в той вечір за ними не ганялися, догнати не могли[117] — демони зникли.

І король, і тубільці були задоволені — злі духи деякий час не набридатимуть. Лише батько Маве, старий Матик-Матик, пораючись біля кошари, важко зітхав, і очі його затуманювалися сльозою. Нам же, хто не вірив ні в яких духів, було боляче й чогось дуже сумно.

Розділ двадцять дев'ятий

МІНІСТР І КОЗОПАС

Ось так ми полювали на жертовних голубів у горах Паону.

Загибель Маве і те, як її спокійно сприйняли тубільці, вважаючи (значить, того забажали демони!) щасливою неминучістю, нас вразила.

Той сумний день запам'ятався ще й іншим. Бо те, що тоді трапилося, трохи вплинуло на мою та Альфредову долю.

Повертаючись із гір, ми зупинилися перепочити в пригірку, з якого витікав невеличкий струмок. Ніхто навіть не доторкнувся до їжі — так було важко на душі.

— Піди, Альфреде, по воду, — подаючи геологу порожній горіх, попросив я.

Заєць зник серед гущавини. Ми ждали, але він не вертавсь і на наш голос не озивався.

— Що там скоїлося? Чого він мовчить?

Ми з чорногорцем побігли за скелі. Не доходячи до струмка, побачили таку картину: на бережку серед заростей бамбука сидів наш геолог, а поряд із перев'язаною лапою… руде мавпеня.

— Звідки воно взялося?!

— Не знаю, друже, не знаю, — відповів Альфред, перебинтовуючи лопушинням та листям папайї інші лапи нещасної тварини.

— Облиш його, братику, — порадив Цвяхецький. — Мавпи покалічили, мавпи й врятують.

— Е, ні! — відказав Альфред. — За ним потрібен догляд.

І, кінчивши перев'язку, як дитину, взяв мавпеня на руки. Воно слухняно всілося, з вдячністю поглядаючи на свого заступника.

Так у нас у хижці з'явилося мавпеня, назване на честь зниклої макаки Чао Другий.

Заєць дбайливо за ним доглядав, і хвостатий пацієнт незабаром одужав.

Тварини вдячні. Вони відчувають, хто до них як ставиться. І на любов відповідають любов'ю.

В Альфреда душа добра. Хоч він і має вади — панікерство, наприклад, — та кривдити нікого не кривдить. І до тварин зичливий.

Я його запитав:

[117] Релігійний обряд на Хібоко та інших островах Індійського океану, коли тубільці задобрюють, а потім виганяють злих духів із свого острова.