Шедевр за вуаллю: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Е, ні, золотко. Каші не буде! Батюшки у нас нема. Так уже ти своєю владою його…

— Тітко, у мене нема інструкції, як з домовими воювати.

— А ти в район подзвони. У них запитай. Може, вони підкажуть.

— Хочете, щоб з мене люди сміялися? Щоб на кожній нараді згадували? Що голова сільради а Гарбузинець з відьмами воює?

— Не з відьмами, а з домовими, — стояла на своєму жінка.

— Один чорт.

— О ні, золотко. Не один чорт.

Бачу, що так просто вона від мене не відчепиться. Пішов на хитрощі.

— А що він вам, тітко, той домовий, заважає?

— Ой, заважає, золотко, заважає. Ночами спати ще можу. Отут під грудьми мені пече. Днями очей відірвати від його подвір’я не можу.

— То не дивіться туди.

— Не можу не дивитись, золотко. Воно так і тягне дивитися. А дивлюсь — пече. Вогнем спопеляючим.

— Який же той домовий?

— А грець його знає. Якби побачити. Нечиста сила ніколи не показується на очі праведним людям, золотко. Нечиста сила тільки сліди свої залишає…

Капець, думаю, бабі. Раз її вже на нечисту силу потягло, добра від неї не жди. А так ніби й сучасна людина була.

— Які ж ті сліди? — питаю.

— Хіба сам, золотко, не бачиш? Он будинок найбільший у селі. Сарай, гараж, — усе як писанка. «Лада» новенька. Телевізор кольоровий. Стіни килимами обвішані.

— Так у кожного, тітко, зараз майже так.

— У кожного, та не в кожного. Гиць сімдесят карбованців на місяць заробляє. Його Віолета вдома сидить. Де ж то те все, золотко, береться? А ти кажеш, домового нема. До батюшки мене посилаєш…

Справді, думаю, тітка має рацію. Щось тут нечисто.

— Добре, тітко. Будемо викликати спеціаліста з району… Шукати домового.

Люди і ми

— Давай купимо автомобіль! — запропонувала дружина.

— Навіщо? Нам і без машини добре.

— Лоди мають, і ми будемо мати. Кудись поїхати. Щось привезти.

— Я ж не вмію водити.

— Люди вчаться, і ти навчишся.

— Але ж у нас і грошей не вистачить. Позичати треба.

— Люди позичають, і ми позичимо.

Позичили. Купили. Тепер працюємо обоє в поті чола. Віддаємо.