Шедевр за вуаллю: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вбіг до хати середульший. Глянув на мене. Сів на підлогу.

Ноги за шию, бриць-бриць — і сидить.

— Ти, — стогну, — чого? Ану, встань зараз же!

— Ага, а ти сидиш…

— Встань, карбованця дам… Поклич Василька.

Вбігає найстаршенький з цілим виводком сусідських.

— Васильку, — прошу, — ти, Семенку (це сусідський). Ану легенько беріть за оту ногу — й до себе.

Взяли.

— Куди, іроди! Не в той бік! — заревів я, бо в очах аж вогнем блиснуло. — Біжи, Васильку, поклич дядька Данила. Він, здається, вдома сьогодні.

Вибіг Василько на поріг.

— Дядьку Даниле! Дядьку Даниле! Ходіть сюди, бо наші тато замоталися в ногах!..

Прийшов Данило. Аж присвиснув:

— Може, на тебе шафа впала?

— Не питай, — молю, — допоможи.

— Не можна, — каже Данило глибокодумно. — Не можна по-кустарному. Треба по-вченому. До лікаря треба. Стривай, я зараз…

За кілька хвилин прибіг Данило, взяв мене на руки, виніс на подвір’я й посадив у вистелену сіном тачку.

— Поїхали, — каже.

Везе мене вулицею. Юрба дітлахів вистрибує навколо тачки, галасує. Люди стоять у воротах і співчутливо кивають головами. Василько на їхні запитання авторитетно пояснює, що «тато замоталися в ногах».

У поліклініці мене розмотали. Правда, підвестися одразу я не міг. Щось там порозтягувалося.

А лікар сказав:

— Щастя, дядьку, що ви опановували тільки хатха-йогу, себто першу сходинку. А то б вас і сам бог не розмотав.

Хотів порадитися…

У нас у будинку з’явився новий сусід. Іван Балалайка. Такий собі зовні непримітний чоловічок. Скромно зодягнений і з виду не дуже бойовий. А підходить якось до мене. Трішки напідпитку.

— Вас я тут ніби найбільше знаю. Хотів порадитися.

— Радьтеся.

— Генерала хочуть дати. Що робити?

— Брати.

— Брати то брати, — зітхнув він. — Але ж то клопотів скільки буде. Всі під твоєю рукою, всіма командуй, за всіми дивися. А в мене троє дітей…

— Ну то не беріть.

— Мабуть, таки не буду брати…