Шедевр за вуаллю: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З ЖИТТЯ І ДЛЯ ЖИТТЯ

«Заєць» на орбіті

Про це не писали в газетах. Не говорили по радіо. Не показували по телевізору.

Під час запуску одного з космічних кораблів, коли на орбіту піднімалися космонавт Н. і космонавт 3., я випадково потрапив до кабіни корабля. Побачили мене, коли вже було дано команду: «Старт». Космонавти отакенними очима дивилися на мене крізь віконечка скафандрів. А я їм винувато посміхався. Під нами ревіло полум’я. Ніби в гігантській мартенівській печі. Ракета вібрувала, як автобус по дорозі з Хмільника до Старої Синяви. Стискувало скроні, мов після доброго перепою. Але дуже скоро все це минуло, і стало зовсім легко.

Космонавти поглядами привітали один одного і передали на землю:

— Все гаразд! Вийшли на орбіту!

— Вітаємо! — пролунало з Землі.— А що це за об’єкт біля вас рухається?

— Вам хіба невідомо? Ми думали, це ви його підсадили.

І звернулися до мене:

— Як тебе звати?

— Вася, — кажу. — Вася Оприщенко…

На Землі довго мовчали. Мабуть, радилися, що робити.

Тоді питають:

— Він ще живий?

— Живий. Навіть усміхається, потилицю чухає…

— Будемо повертати вас на Землю…

Знову гуркіт, як на розі вулиці Гарматної і Брест-Литовського проспекту. Спекота, вібрація — і земля.

Кинулись до корабля. Висмикнули мене. Погляди у всіх здивовані, ніби я не Вася Оприщенко, а якась космічна істота.

— Диви! Живий! — радіють, — Живий. І не ушкоджений навіть. Підводиться!..

А чого мені сидіти? В тій коробці так тісно було.

Я випростався. Випрямив хребта. Зробив кілька присідань. Дригнув ногою, махнув рукою.

Тут наскочили на мене вчені. Схопили — і в науковий центр. Досліджують. Пульс. Тиск. Кров. Усе нормально. Просто невеличке нервове збудження. Як ото з жінкою полаєшся.

— Ви, — кажуть мені,— унікальна людина. Єдина у світі. Ще такої не було. Такі перевантаження без попередньої підготовки, без тренувань відповідних, без спецкостюма…

— Чого ж без підготовки? — кажу. — Живу я вже десять років на п’ятнадцятому поверсі будинку, що на розі вулиць Короткої і Довгої. Будинок трясе постійно. Так що будь-яка вібрація мені звична. Шуми також. Магнітні поля у мене постійно переплутані. Бо вся кімната обставлена різними електро- і радіоприладами, стіни обплетені електропроводкою. Хімічних змін повітря в коробці, чи то пак, кораблі, не було. А навіть якби були, то вони мені не страшні. Біля моїх вікон дві заводські труби димлять. Вже десять років не знаю, що таке міль, таргани чи мухи…

Тепер нас переселяють. Мабуть, у нашому будинку буде центр підготовки космонавтів…

Домовий

Тітка Павлина, що мешкає навпроти Гаврила Гиця, прийшла до мене і повідомила:

— У Гиця є домовий…

— Тітко, — кажу лагідно. — Цю сенсацію треба було б повідомити батюшці. Голова сільради домовими не відає.